Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
Чим усе це може загрожувати йому, Джіммі Керку? Адже Хемфрі напевне знав про сейф Гіммлера, а бач, і словом не обмовився. За цим його мовчанням щось криється, але що? Шольтен… Гельмут Шольтен! Він був причетний до справи лікарів вермахту, які ставили свої досліди на в'язнях Дахау, Заксенхаузена, Бухенвальда. Звісно, він був у цій справі пішаком, однак те, що знав цей непоказний на вид чоловічок, могло, коли б він став перед судом, зашкодити людям, потрібним американській розвідці. Та-ак…
Враження журналіста про відвідини Дахау можна не читати. Ага, ось воно: «… Слово «вурдалаки» в слов'янській міфології означає злочинців, які завинили так тяжко, що їх не приймає земля! Ночами ці упирі виходять з могил і п'ють людську кров! Буває так, що, напившись крові невинних, вони на якийсь час стають подібними до звичайних людей! Але ніякі міфічні вурдалаки не можуть зрівнятися з нацистськими убивцями в білих халатах.
З документів, знайдених у сейфі Гіммлера, видно, що в час нацистського панування вчені, які експериментували на людях, були об'єднані в сатанинську галузь медичної науки, яка вишукувала витончені засоби знищення людей. У країні Коха, Вирхова, Лефлера, Рентгена народилася ця «медицина навиворіт», і започаткував її німецький професор, вчений із світовим ім'ям Клаус Шиллінг, який свого часу отримав премію з американського фонду Рокфеллера за успіхи в боротьбі з малярією. А почалось усе з невинної зустрічі, яка відбулася восени 1941 року в Римі, в приміщенні німецького посольства. За чашкою кави у посла фон Мекензена зустрілися міністр охорони здоров'я Італії — граф доктор Леонард Конті й німецький професор доктор Клаус Шиллінг, обидва — члени малярійної комісії Ліги Націй. Розмова сама собою торкнулася різновидів пропасниці, яка косила солдатів експедиційного корпусу Муссоліні в Африці. На той час уже готувалося вторгнення військ Роммеля, про яке професор Шиллінг був поінформований і навіть працював над способами боротьби з невидимим ворогом німецького війська на Африканському континенті. А тому тема була близькою для обох співбесідників.
Як свідчать документи, знайдені в сейфі Гіммлера, саме ці двоє за кавою дійшли думки, що використання в'язнів обійдеться набагато дешевше, аніж піддослідних мишей, морських свинок, собак та інших тварин, яких внаслідок війни стає все менше. Ідея належить графу Копті. Це він, докоряючи Шиллінгу в недостатній ефективності його дослідів, заявив, що пора переносити експерименти на в'язнів, яких у Німеччині вистачає. Ще й посміявся з непрактичності німецьких учених. На що Шиллінг вигукнув: «Чудова думка! Ви маєте рацію, граф!»
Невдовзі у Вейндкунені з ініціативи Шиллінга збирається таємна конференція, на якій начальник медичної служби військ СС доктор Гравітц пропонує на вибір будь-який з концентраційних таборів для розгортання «наукової роботи». Професор-вурдалак зупиняється на Дахау, мотивуючи свій вибір тим, що поряд Мюнхен, де легко знайти потрібний медичний персонал і спеціалістів.
І почесний член багатьох академій світу методично починає прищеплювати кільком сотням в'язнів різноманітні види африканської пропасниці. Вижив лише один: ксьондз Михайловський із Польщі. Він і розповів світові про ці досліди професора Шиллінга.
Послідовники завжди прагнуть піти далі. Після смерті, Шиллінга доктор Зигмунд Рашер перетворює скромну лабораторію в Дахау на цілий комбінат смерті. Рашер був професором авіаційної медицини у Мюнхені, гауптштурмфюрером військ СС. Його дружина, співачка кабаре Нін Діль, була коханкою рейхсміністра Генріха Гіммлера. Мала від нього дитину. Певне, тому владика гестапо опікувався «науковою працею» Рашера, який задумав серію «дуже важливих для рейху дослідів рятування життя льотчиків на великих висотах». У Дахау при блоці № 5 виростає спеціальний корпус, обладнаний сталевими герметичними кабінами. Доктор Рашер, його асистенти Руф і Румберг, а з ними і Ніна Діль з цікавістю спостерігають у скляні ілюмінатори камер, як у людей від внутрішнього тиску в розрідженому повітрі розбухають і лопаються судини. Люди конають в агонії, а Ніна Діль знімає нещасних на фотоплівку, щоб було чим проілюструвати «наукову працю» чоловіка: «Досліди рятування життя на великих висотах». Що може бути цинічніше? Хіба що захоплення фельдмаршала Мілха, який, ознайомившись з рукописом книги садиста від науки, висловив велемовну подяку Зигмунду Рашеру. Сатанинська галузь медицини набирає популярності, й до секретного п'ятого блоку приїздить професор Холц Локар із Кіля, Ярек із Інсбрука, доктор Зінгер і професор Герберт фон Глевіц із Мюнхена з асистентами Вюрцмаєром і Шольтеном… «які розгорнули широку експериментаторську роботу». І знову фельдмаршал Мілх, цього разу письмово, висловлює подяку експериментаторам і комендантові Дахау, які «зробили благородну й гуманну справу».