Чорний лабіринт. Книга друга
- Автор: Сичевский Василий Павлович
- Серия: Чорний лабіринт #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорний лабіринт. Книга друга». Краткое содержание книги:
Героям роману Федору Крайніченку та Андрію Гаркуші, самим життям поставленими перед моральним вибором, доводиться осягати сутність істинного патріотизму в боротьбі з мораллю націоналістичних недобитків, які продаються за іудині срібняки заокеанським яструбам.
У коридорах поступово наростав шум. Здавалося, десь поруч набирала все більших обертів невидима машина внутрішнього розпорядку: підйом, умивання, ранкова гімнастика, туалет, сніданок… Після сніданку Андрія викликав Вальтер — інструктор з радіосправи.
Кілька днів тому шеф поцікавився, чи готовий Максим до справжньої роботи. Вінклер зняв обмеження, і Андрій зрозумів, що скоро в мандри. З потроєною енергією інструктори взялися школити Андрія. Особливо ревно працював Вальтер, виводячи Андрія в гори при повній викладці. Розгортали рацію, виходили в ефір, швидко згортали і перебігали на інше місце. Потім знову все починалося спочатку: в руці Вальтера клацав секундомір, а хлопець бігав, тягав ту рацію з місця на місце, не маючи змоги навіть витерти з чола піт.
Сьогодні все мало бути, як завше. Андрій узяв з піраміди автомат, нав'ючився, як мул, і слідом за Вальтером рушив з двору. Відійшли далеченько і майже до обіду Вальтер добряче попоганяв його по горах, потім залишив Андрієві текст, призначив учбовий вихід в ефір через сорок хвилин і попрямував до флігеля.
Зморений біганиною, хлопець упав на траву і з насолодою кілька хвилин дивився в небо. Потім сів, глянув на годинник. Залишалося тридцять хвилин. Власне, у ці півгодини і вклалися всі ті події, що так навально почали розгортатися, як тільки «рено» виїхав з брами замку. «Рено», «рено»… Враз це слово пов'язалося з Шольтеном і Джоні. «їм треба золото, а мені інше. Цей кат не вислизне з моїх рук!» Схопивши автомат, кинувся до дороги. В машині за кермом сидів Шольтен, і Андрій натиснув на спуск автомата. «Рено» збив придорожні стовпчики і полетів з кручі. Андрій схопив рацію і кинувся бігти. По хвилині зупинився, побачивши джип і тих трьох, що змовлялися пограбувати доктора. Вони зупинились на нижній петлі серпантину, якраз проти того місця, куди скотився «рено». Запекло в грудях від бажання однією влучною чергою покласти всіх трьох, але згадав, що скоро мав виходити в ефір. Та й комусь же треба буде відповідати за те, що сталося. То вже нехай ті троє і відповідають.
Андрій видерся трохи вище по схилу урвища, заліз у кущі й розгорнув рацію. Наближалася сорокова хвилина. В ефір треба було вийти в точно призначений час, і він вийшов секунда в секунду. Передав Вальтеру текст шифрограми і вже почав був згортати рацію, як раптом почув шум джипівського мотора, а ще за якусь мить до того звуку примішався ще один. Визирнув з кущів і побачив, як проскочив дорогою вгору джип, а на тому місці нижньої петлі дороги, де він тільки-но був, зараз стояв якийсь «мерседес». Роздивлятися, хто воно там, часу у нього не було. Підхопив на плечі рацію і рушив обочиною дороги до замку.
З Берна генерал Керк повернувся не в настрої. Хемфрі таки зумів покласти його на обидві лопатки. Всі позиції виграв. Вибух на озері і загибель Генрі Прічарда, провал операції «Зомбі»… Не спрацювала і ця козирна карта, яку тримав у таємниці навіть від Хемфрі. Папери Кьоніга вислизнули з рук…. «Джіммі, ти втрачаєш форму!» Чи я справді постарів?.. Може, таки послухати поради Хемфрі й податись на якийсь тиждень на Лігурійську Рів'єру? Посмажитись на сонці, дати спокій нервам і зношеному сер^ цю? Та ні, навіть на день відлучитись не можна. Ось повернувся, а Патрицію неначе хто підмінив… Чи виконає вона все те, що покладено на неї? Завдання важке. Майор не з простаків. Усе розуміє, все бачить на хід вперед… Але коли, як, чиїми руками він устиг забрати з-під каменя планшет Кьоніга?»
Все те не давало спокою, примушувало ще й ще прокручувати хід невдалих операцій, виважувати деталі вузьких місць, вивіряти логіку поведінки кожного, хто мав відношення до провалу. А тут іще цей голос Хемфрі скрегоче у вухах: «Якби ти дістав з озера картотеку східної агентури, нам не було б потреби кланятись Гелену!» Інспекція агентурної сітки генерала Гелена переконала, що американська розвідка ще не скоро матиме такий вишколений, так широко закроєний агентурний апарат. Він заздрив Ге-ленові, і зараз та заздрість точила душу. Розумів: якщо Даллес відчує силу Гелена, йому, Джіммі Керку, відставку забезпечено.
Він чекав, що після провалу операції на озері Топліц йому запропонують подати рапорт. Врятував висунутий ним план створення підпільної антирадянської друкарні. «Даллесу сподобалась наша ідея, а особливо її можливі перспективи. Реалізацію покладаю на тебе особисто. Дивись, щоб цього разу… Мені нелегко було переконати Алена, що навіть такі гросмейстери, як ти, виграють не всі партії… Добери надійних людей. Особливо на роль директора. Від нього буде залежати успіх операції. У тебе є хтось?» Він не вагаючись назвав Крайніченка. Чому? Адже цілковитої певності не мав. Більше того, знав, що майор здатний на несподівані вчинки. Навряд чи він взагалі погодиться на таку роль».