Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Ще був варіант — Головпоштамт. Там були всі свої. Його провели таємно на горище Поштамту, де він оцінив точки, звідки можна «працювати». Домовився, що ввечері сюди «зайде». Потім оглянув щойно відбиту повстанцями Консерваторію. Тут був непоганий сектор обстрілу. Коли вийшов на вулицю, сів просто на сходи і задумався… Гудів Майдан… Вибухи… Війна… Це повинно скоро закінчитися. Це не може продовжуватись вічно. Усі втомилися. Всі видохлись…
Раптом у натовпі він побачив Діда, котрий ішов у своїх справах із «передка». Він перехопив його і коротко доповів про плани на цей вечір. А також озвучив свої думки:
— Всі втомилися… треба це якось зупинити…
Вони удвох сіли на сходинці.
— Уявляєш, шо буде, коли завтра ментам підійде свіжа допомога? — запитав Італієць у Сергія.
— А вона підійде, — погодився Сергій. — Вже пакуються такі білі й пухнасті беркутовці з Дніпра… І, схоже, повеселять нас «по повній програмі»…
— Тоді я пішов на «роботу»… — сказав це рішуче. — Чим більше приберу їх сьогодні, тим менше поляже наших завтра.
— Удачі тобі, братішка…
Він встав, роззирнувся. Здалося, ніби зараз на Майдані був звичайний день — працюють кухні, туди й назад сновигають повстанці, укріпляють барикаду на Інститутській, підносять шини, «горючку»… Зі сцени співають пісень… А насправді все це коротка передишка перед черговою бійнею. Зависла якась незручна пауза — опозиціонери й далі вели переговори з Яником. Ця пауза давала можливість передихнути та зібратись духом і цим, і тим. Всі розуміли, що переговори так чи інак ні до чого не приведуть. Ніхто не поступиться. Це зайшло надто далеко. На кону — все.
Італійця вже очікувала група прикриття разом з «другим» номером Заумним. Він встав і попрямував до хлопців. Нині у них буде важка ніч. Ніч помсти. Ніч «вісімнадцяти». І його ніхто не мав права засуджувати. Всі, з обох сторін барикад почали нести колективну відповідальність. Умови, які поставили перед Майданом мусора, Майдан прийняв. Далі — хто кого.
Сергій повернувся до бутіка. Сюди ж вже повернулася весела компанія на чолі з Мишком. Він встиг відпочити, зібратися з духом і тепер почувався знову на коні. У штабі йому виділили місце для намету, сказали формувати на основі взводу «А» сотню. Їм випадало цієї ночі вийти на оборону Майдану.
Дід, побачивши Мишка, зрадів. Вони обійнялися. Його взвод за сьогодні встиг розростися до шістдесяти бійців. Через постійне патрулювання і наради у штабі він не встигав займатися справами взводу. Та й місця для всіх тут уже не було.
— Ху, — з полегшенням зітхнув Сергій. — Я вже просто не знаю, що з цим усім робити. Тобі легше?
— Да, блядь, куда там легше… Лежиш перед тєліком і с ума сходиш. Дєвки мене обкололи разною хуйньою, і я — сюди. А тобі тут як, в стінах, не на свіжому воздусі воювать? — окинув поглядом магазинні стелажі.
— Нормально. Тільки тут вже дихати немає чим. А народ на Майдан все прибуває й прибуває. Забирай частину до себе…
— Оп’ять дільож? Тут вже я точно від тебе блєвашами не отдєлаюсь… — заржав Мишко. — Лиш би войска були не проти… А ти… підеш до мене в сотню? Ну, на правах отдєльного взвода? Шоб я міг поскорше сформіровать свойо подраздєлєніє…
— Звичайно піду. Ти ж мене «пригрів», тепер мені нікуди від тебе не дітись.
Мишко був задоволений. Він забрав частину людей у намети, давши можливість Дідові працювати автономно. І в бутіку нарешті запанувала відносна тиша. Ну, коли не прислухатися до хропіння Бачі. Тепер у нього залишилось трішки більше тридцяти бійців. І він «нарізав» їм на цей вечір завдань… А вони залишалися тими ж: патрулювання. Хлопці розійшлися.
Він залишився в бутіку зі старим «активом» та Мишком, який саме надійшов, і розпочали нараду…
— Вони збираються завтра гнати сюди війська,— повідомив Дід. — І ми не можемо сказати, як поведе себе армія.
— А шо ж оце було балачок про шістсот руских дєсантніків, которі должни були воювать протів нас? — раптом поцікавився Мишко.
— Нєсколькіх ми вже відправили к праотцям, — повідомив Бача. — Думаю, шо сьодня, послє работи Італьянца, не одна мать на дальоком Уралє не дождьотся сина домой. Та і хуй на них і на неї тоже.
— А щодо всіх інших, зараз в Києві їх залишилось не більше п’ятдесяти, — повідомив Сергій. — Більшість відправили на Крим… Навіть не хочу думати, для чого це зроблено… Тому Яник планує ввести у Київ війська…