Легенди нескореної зими

— Три плюс другі номера, — зітхнув Заумний.

— А скільки забрали вчора в тітушок стволів? — продовжував Морпєх вести свою лінію, не зрозуміло до чого.

— Десяток, — сказав Десант.

— А на Майдані народу не більшає. Завтра вони нас у відкриту будуть вбивати, якщо ми не почнемо стріляти з бойових…

— У нас не так багато стволів і зовсім мало патронів, — засмучено покивав Дід. — Повноцінного бою не вийде… Якщо у відповідь вони поставлять кілька кулеметів… А в них доступ до патронів — необмежений… Все, гаплик Майдану…

Хтось постукав у двері бутіка. Черговий доповів, що це Італієць.

— Впусти, — наказав Дід.

Той зайшов — втомлений, побитий, сірий і геть поси­вілий.

— Е-е, шо з тобою, братішка? — поцікавився Бача стривожено.

— Вчора тітушня сина Андрійка вбила. Завтра буду ховати.

— Що це, як це? — накинулись бійці з питаннями.

Він промовив ці слова так, наче вихаркав душу:

— Забили ногами до смерті. Менти стояли і дивилися… Просто стояли і дивилися. А ті його вбивали.

— Про вбивць щось знаєш? — запитав Дід і поклав йому руку на плече.

Той кивнув:

— Знаю, двох вже немає… — опустив голову і стиснув кулаки. — Йому було вісімнадцять. Ще треба хоча б шістнадцятьох. Як мінімум…

— Цього мало, — зло скреготнув зубами Бача. — Треба цих підарасів рвать, на тряпки. Зря я їх віддавав в комєндатуру… Нада було кудись под граніт — і похуй, пусть там би собі гнили тварі.

— Що у вас є? — запитав однозначно.

— Плювачки[127], — відповів Дід, кивнувши у сторону коридорчика, де стояли в імпровізованих «пірамідах» трофейні АКСУ.

— Треба «оптику»[128].

— Чорт! Ми залишали все комендатурі… — розвів руками Дід. — Куди нам з ними? Але, думаю, сьогодні візьмемо ще когось. Кінці в воду, пукалку тобі.

Італієць зі згодою кивнув.

Бача з Морпєхом і Кексом перезирнулись.

— Є оптіка, — враз сказав Бача. — Треба з’їздить, забрать.

— Я краще сам це зроблю, — сказав Морпєх і вийшов, без зайвих балачок.

Борзий дав Італійцю чаю з лимоном. Той потримав у руках і відставив. У нього поперек стояв такий клубок млості, що не міг зробити навіть ковтка води.

— Може — водки? — запропонував Бача.

Але Італієць заперечливо покивав:

— Я все це зроблю при чистій свідомості та при пам’яті.

— А де твій взвод? — запитав Дід.

— Частина розбіглася, частина на передку, лупиться. Четверо поранених, один важко. Я займався похоронами, передав командування сотнику. Хто там зараз — навіть не знаю. Просто не до того. Їх треба вбивати. Це наволоч, яку потрібно вбивати.

І він задумався, втупився в одну точку.

Дід продовжив нараду:

— Сьогодні працює три групи. У нас дванадцять чоловік поповнення. Новий командир групи — Борька. Нині — на базі. Чергує. В нас уже є три трофейних «бусіка». Думаю, мусора знають, що вони у нас, тому гаішники будуть при першій нагоді нас зупиняти. Зупинятися можна тільки в одному випадку: коли наш бусік поламається. Бій приймати — тільки в крайньому випадку. Якщо мусора будуть задирати лапки, — забираєм у них лише патрони. Нині будемо розширювати зону нашого рейду. Автомайдан розповів, що багато тітушні зараз на Харківському, але там зараз формується самооборона. Нехай вони з ними розбираються. На нашому напрямку — рейд на Залізничний вокзал і на площу Перемоги. Група Десанта — Львівська площа, Золоті ворота. Акуратно, там можуть бути затори і повно мусорів. Як повернеться Морпєх, його напрямок — Бессарабка, бульвар Лесі Українки — до ЦВК.