Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Де ти цьому навчився?! — і тут же став обшукувати цих типів…
Знову трофейні пістолети із запасом набоїв і знову посвідчення СБУ…
— Не повіриш, — відказав Заумний, до якого стало приходити усвідомлення того, що відбулося, — стріляв уперше… Ну, раніше в грайки грав…
— Ну, ти й геймер, — здивувався Італієць і скомандував: — Погнали! — і вони кинулися донизу.
— Чому не попередила охорона внизу? — допитувався він, перескакуючи через одну сходинки.
— Не уявляю, — біг, наче в прострації Заумний.
У нього перед очима крутилася ця перестрілка і він ніяк не міг зрозуміти: це все відбулося насправді, чи в його уяві. Якщо в уяві, то чому вони так біжать, від чого тікають? Якщо ні… Що якщо ні? Якщо ні, то має бути страшно… Мама!!!
На вулиці виявилось, що охорона була на місці, але в під’їзд ніхто не заходив. Звідки вони взялися, зараз про це не варто було думати. Могли бути в якійсь квартирі, почути постріли і на них прийти… Зайти через дах… Що завгодно.
— Скільки? — запитав охоронець, якому надокучило без діла стовбичити на вулиці.
— Мало, — відказав захекано Італієць. — Я коли чесно, то не знаю… Пішли, пацани, треба йти далі… Ніч довга…
Вони перейшли на нову точку.
Бій на Майдані тривав… Мусора продовжували тиснути. Складалося враження, що до них таки надійшло підкріплення. У повстанців було дуже багато втрат. Багато поранених, контужених, убитих. Як потім дізнався Дід, інші патрульні групи виловили ще дві снайперських пари. Вони зникли безслідно. Як не було.
Штаб попросив вивести бійців його взводу на лінію зіткнення. І вони пішли…
Італієць із Заумним повернулися до бутіку, коли засіріло. Вони замертво попадали на лежанки і поснули. Вони не стріляли вже з другої половини ночі — на першій лінії штурмових загонів були здебільшого вевешники. Беркутня, схоже, теж переодягнулася у темно-синю форму і перестала виділятися на їхньому тлі. Тітушки там не з’являлися. Але до ранку всі настільки потомилися, що одні не могли вже утримувати свої позиції, а інші — наступати…
Та близько 9 години ранку на Майдан прибуло підкріплення зі Львова, Тернополя і Франківська… Паралельно зі штабу надійшла інформація, що до Києва підтягнулися свіжі підрозділи беркутні. Це могло продовжуватися безконечно.
Мишко забіг у бутік, немов сполоханий динозавр. За ним гучно гримнули двері. Італієць прокинувся і відкрив одне око. Видно, Камандір був налаштований рішуче, але переступити через себе йому все ще було важко. У ньому боролись якісь протиріччя.
— Чи то чаю випити, чи то піти кинути пару коктейлів? — сказав сам до себе, а коли побачив, що Італієць не спить, запитав: — Де грабля[131]? Дай граблю…
Той спроквола кивнув, мовляв, за дверима. Мишко зазирнув туди і витягнув сумку зі зброєю.
— Ти як, норму зробив? — запитав у своїй панібратській манері.
— Із Заумним на пару, — сказав. — З нього вийшов класний воїн. Безстрашний.
— А був вічним днювальним… конем педальним… Вот шо революція животворяща з людей дєлає! — зітхнув Мишко, розчохлив зброю, оглянув магазини, кинув собі в кишеню бушлата кілька пачок набоїв.
Глянув на хлопців, що покотом спали у кімнаті. Подивився на годинник. Їм ще залишалося для сну десять хвилин. І без того сон короткий — дві години… Подумав і сказав Італійцю:
— Будить бойца на десять мінут раньше — гріх… А за десять минут мусора можуть такого там нахуєвертити, шо нада іти… Ну, я попиздував… На довічне вже собі нацарював… Іду зарабативать на «вишак». А ці, єслі удержаться у власті, точно смертну казнь вернуть… Та і еті могуть… Куда бідному єврєю податься?..
Постояв, подумав. Зняв бушлат, накинув на плечі «сучку», одягнув бушлат, у внутрішні кишені поклав кілька магазинів і ще раз сказав Італійцеві, котрий прокинувся і сів на лежанці:
— От тепер я точно попиздував…
— Ти куди?
— Я ж казав: на вишак зарабативать. Еслі шо, дзвоніть. Я на тіліфоні.
І вийшов з бутіка.
А потім був ранок розстрілу…
131
Іноді так на армійському сленгу називають СВД, через великий розмір і незграбну форму.