Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Нє, — заявив з твердим переконанням Мишко. — Войска не підуть протів народа. Це ж пацанва, призивники в основном…
— А ти не бачив вевешників? — здивувався на його слова Сергій. — Там по-твоєму суцільні добровольці й контрактники?
— Ну, да… Таке діло, — погодився Мишко. — Як поставлять іззаду беркутов з автоматами і припомнять про присягу, а ше пообіщають досрочний отпуск і ранній дємбєль… Народ у нас в страні не стойкий, без моралі, без ідєологій прожив стільки год…
— Тогда реально прольется столько крови… — зітхнув Матроскін.
— Все зависит, как они преподнесут это войскам, — враз вирішив Малюк. — А в войска ведь тоже некоторые пошли служить, чтобы потом можно было устроиться в милицию… И титушки там свои есть — это понятно… Кароче, я, как кадровый военный, заявляю: войскам верить нельзя. Любой генерал может сформировать подразделение боевых пидорасов и повести его на Киев…
— Логічно, — погодився Дід. — А генерали на підсосі у Яника…
— Міністр оборони… чєловєк ФСБ… — продовжив думку Мишко. — В СБУ… там тоже не положитєльні герої фільма «Патріот» с Мелом Гібсоном в главній ролі.
— У нас є кілька стволів, — сказав Сергій. — Всі взяті у тітушні, мусорські.
— Ого! — здивувався Мишко. — Поки я помирав від ізбитка чувств перед тєлєком, ви тут успіли помародьорствувать! І не соромно? — було помітно, що йому теж хотілось мати автомат.
— Словом, — продовжив Сергій. — Як тільки почнеться черговий наступ беркутні… Як тільки буде десь прорвана оборона або надійде інформація, що в Київ стягують війська, підемо ва-банк. Здається, якогось іншого вибору у нас немає. Хто зі мною? Тобто… Хто з нами?
Дід обвів усіх поглядом, але тут і не варто було питати. Всім хотілося йти вперед. Тому він звернувся до Сашка:
— У нас п’ятнадцять калашів, приблизно по сто п’ятдесят патронів на ствол. Шість «макарів» і три «стєчкіна». Одна «есведешка»… Після нинішнього заходу Італійця до неї залишиться, думаю, не більше трьохсот патронів. Пістолетних «маслят» — ціла фігня. Не розженешся.
— Так, може, ще сьодня наработаєм? — загорівся Мишко.
— Тітушня вся розбіглася, поховалась разом зі стволами, що їм видали. На нові трофеї немає чого розраховувати. Тому, Камандір, подивись, що ми можемо з усім цим зробити і як нам краще діяти…
— Я уже давно говорил, что надо захватить мусарку на Владимирской и там укрепиться… — вкотре запропонував Матроскін.
— Цю версію нам теж потрібно буде прорахувати… Якщо доведеться відступати з Майдану… — сказав Сергій.
— Всьо, Сірожа, хватить отступать, — вирішив командирським тоном Мишко. — Ти бачив ліца цих мусорят, которі йшли на нас на Інституцькой? Це ж… Які вони в пизду воїни?! Пару очєрєдєй над головами і — всьо, конєц войні!
— Але все ж зроби, як я прошу… Завжди все потрібно прораховувати… І мати запасні варіанти.
— Правильно, — підтримав Бача, — благодаря тому, шо Сєрий прощитував наш каждий шаг, даже када ми рискували ці два послєніх дні, поетому ми ще в строю. І живі.
Мишко ледь стримався, щоб не пригадати попередні «прорахунки» Сергія і розповів:
— Ми так, сьодня покатались, поки могли, по Києву… Скажу вам такоє, братья по нєсчастью… Чорт зна шо твориться в городі, даже представить собі важко — шо нас чекає за углом… Або попойка по поводу скорого празніка двадцать трєтьєго фєвраля вкупі з тітушками, або очєрєдь за просраченими сардельками в супермаркеті. І то і другоє чрєвато послєдствіями. Як не вб’ють, то обосрешся. Продумувать, продумаєм, але й на ріск іти прийдьотся…
— І ще таке… У штабі про це не повинні нічого знати. У мене вже й так допитувались, куди дів трофеї… А які ще такі трофеї, — знизав плечима Сергій, показав, як спілкувався зі штабом. — Не було у нас ніяких трофеїв… Щити, дубинки і куриво… А ми таке добро ніколи нікому не віддамо!
— За куриво я вобщє убить могу, — погодився з ним Бача.
Знову почався штурм… І знову запалали шини, вогонь стояв — до неба. Нині кияни привезли чималенько шин. І бензину. Тому коктейлі не переставали летіти в мусорню. Це дуже добре було видно у віконце горища, з якого Заумний спостерігав за подіями на лінії зіткнення. А в ментів батарейки, схоже, сіли. Мало того, що батарейки, вони стали менше кидати гранат, мабуть, закінчувався боєзапас. Зате в майданівців полетіли вибухові пакети з примотаними скотчем саморізами… тим же відповідали інсургенти… З обох сторін було безліч поранених.