Легенди нескореної зими

Заумний нудився. Вони вже тричі змінили позиції, щоб їх не вирахували ворожі спостерігачі. «Бійниці» для стрільби на горищах були надто маленькими, щоб він теж міг примоститись поруч з Італійцем. Тому від неробства або спостерігав за подіями на Майдані або грався пістолетами — італієць віддав йому свій, щоб не заважав. А сам робив не більше п’яти пострілів з однієї точки, після кожного пострілу ретельно вдивлявся у бінокль, чи був результат. Стріляв він здебільшого по офіцерах і людях схожих на тітушок, котрі перебували поруч з ментами.

…Вони знову поміняли точку. Італієць у бінокль помітив, що менти підігнали кілька сотень тітушок на Інститутську до готелю «Україна». Вранці якась частина цієї гопоти спробувала дати драла з Маріїнського парку, коли пройшла чутка, що Майдан пішов у наступ. Тепер їх нарешті вирішили використати за призначенням. Тітушки були екіпіровані: щити, кийки і шоломи. За ними приїхала невеличка вантажівка, що комфортно доставила їм коктейлі Молотова.

Складно сказати, чому менти вирішили, що майданівці порозбігаються, коли з’явиться гоп-компанія, яка вчора добивала беззбройних людей.

— Я не промажу… — сказав стиха Італієць так, що це почув Заумний.

І почав лупити, не цілячись, по тітушні. Просто у натовп. До цього завзяті лави тітушок несподівано похитнулися, затупотіли на місці й раптом, дружно відштовхуючи одне одного, кинулись урозтіч… Італієць перезарядив обойму, але тітушки розбіглися. Відстань була надто велика як для СВД, щоб влучити ще в когось. Він глянув у бінокль на свою «роботу». Мусора відтягали кілька тіл у сторону, кілька поранених відповзали з місця, де щойно стояла їхня колона. Але було надто темно (не горіли ліхтарі), щоб розібрати, що там відбулося насправді. Тітушок ніхто не рахував. Ні під час боїв на Майдані, ні після. Вони прийшли з нізвідки й пішли в нікуди. Мусорам і риготні, котрі й привели їх у Київ, було на них наплювати.