Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

3) Надати українцям можливість обрати собі інше громадянство, щоб таким чином позбутися хоча б частини цього небажаного елементу.

4) Для решти українців, які залишаться в Польщі, встановити обмежені громадянські права, розселити їх по всій території країни і застосувати до них політику, яку вони запровадили б по відношенню до нас, якщо ми опинилися б у кордонах їхньої держави (обмеження або заборона у придбанні землі, відчуження).

5) Конфіскація церковного та костельного майна без будь-якого відшкодування.

6) Ліквідація церкви як розсадника націоналізму.

7) Знищення всіляких натяків на існування будь-якої української національної окремішності і цілковите ополячення цього елементу».

Насамкінець автор цього документа зазначав: «... Демократизм був для нас приводом, який не дозволяв радикально розв’язати українську справу... Наш взірець — Англія, яка демократично підходила до вирішення подібної проблеми, але доти, доки демократія не починала шкодити національним інтересам. Ніхто інший, як саме англійські демократи, після Першої світової війни вдалися до такої пацифікації Північної Ірландії, яка до того часу нікому не снилася... Згадаємо діяльність загонів “black browns”... Наша політика стосовно українців є напевно чистішою, ніж Англії по відношенню до ірландців. Хоча у даному випадку не сміємо порівнювати ірландців з українцями, було б це великою образою для перших, мова йде тільки про подібність методів у політиці»[397].

Не важко уявити собі те, яка доля чекала б на українців Східної Галичини і Волині, якби ці території залишилися за Польщею і до місцевого населення були б застосовані перелічені вище заходи. Звичайно, проти подібних планів активно виступали тверезо мислячі польські військові та політики. Той само керівник відділу розвідки штабу Львівського регіону АК майор Г. Погоський категорично заперечував їх, вважаючи будь-які проекти щодо розпорошення українців по території Польщі та їхню асиміляцію внаслідок цього цілковитою дурістю[398].

Не можна не підкреслити, що на ставлення до українців польського емігрантського уряду і польського підпілля значний вплив справила німецька акція створення добровольчої стрілецької дивізії СС «Галичина». Рішення про створення військової формації, яка мусила воювати на боці вермахту і складалася б з українців, було прийняте в Берліні в результаті переговорів між представниками УЦК А. Фіголєм і полковником Р. Сушко з одного боку та німецькими партійними бонзами з іншого. 28 квітня 1943 р. у Львові було оголошено про початок вербування до дивізії. З метою проведення організованого набору, а також для здійснення опіки над солдатами губернатор дистрикту О. Вехтер створив спеціальний орган — Військову Управу на чолі з німецьким полковником, знавцем українських справ А. Бізанцем і українцем, засновником Фронту національної єдності Д. Паліївим.