Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Подібні до цього погляди містили коментарі з приводу створення дивізії в іншому друкованому органі ГК АК і Делегатури уряду «Східне агентство». У ньому, зокрема, підкреслювалося, що організація дивізії напередодні поразки Німеччини, яка неминуче наближалася, є марнуванням крові української молоді і «пов’яже українську справу з ганебною і програною німецькою справою, компрометуючи українців в очах Америки й Англії»[410].

Українці виправдовували свої військові зв’язки з німцями аргументами, оприлюдненими вже у 1945 р. в офіційному щоденному часописі «Газета польська», що виходив у Єрусалимі під редакцією відомого польського діяча, а в минулому міністра І. Матушевського. Аргументи були подані представникам польського підпілля, які звинувачували українців у колаборації з німцями. Процитуємо їх стисло: «Ми не маємо іншого вибору. Нас очікує небезпека бути зарізаними подібно до великої рогатої худоби. На те, що українців очікує в Галичині (в оригіналі написано «Малопольщі». — І. І.), вказує поведінка Росії в Радянській Україні. Вже перед війною там знищено всю українську інтелігенцію, яка домагалася культурної автономії. Теперішня поведінка Совєтів виглядає так, ніби вони намагаються знищити все українське плем’я. Відбуваються екзекуції мільйонів. Ми змушені до позірної співпраці з німцями перш за все тому, що, як виявляється, й ви, поляки, незважаючи на союз з Англією і Америкою, не маєте можливості перешкодити, щоб Совєти на польських землях не поводилися, як найгірші варвари.

Отже, не думайте, що ми співпрацюємо з німцями для перемоги Німеччини. Ні, ми просто не хочемо, щоб перемога Англії і Америки, а також Польщі над Гітлером змогла застати нас в трунах. Тому ми будемо себе боронити»[411]. Зауважимо, що оприлюднення української аргументації з приводу співпраці галичан з німцями робило честь І. Матушевському, якого навряд чи можна було запідозрити в якихось симпатіях до українців.

Не пройшло повз увагу польської сторони також звернення у квітні 1943 р. української делегації на чолі з адвокатом Юрієм Черевкою до Луцького гебітскомісара з пропозицією про утворення на території Луцька своєрідного «гетто» для поляків. Незабаром члени місцевого польського підпілля застрелили адвоката прямо в центрі міста[412].