Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Проте центральною проблемою для поляків у їхньому ставленні до українців, у тому числі на переговорах між представниками обох підпільних рухів, від 1943 р. стане «справа мордування польської людності на Волині, а пізніше і у Східній Галичині», про що йтиметься в наступному розділі.

Підбиваючи підсумки політики польського емігрантського уряду й польського підпілля в українському питанні, важливо наголосити на такому. Як у початковий період Другої світової війни, так і в подальшому її розвитку визначальним чинником цієї політики фактично залишалося прагнення польської сторони залучити західних українців до реалізації власне польських цілей, головними з яких, нагадаємо, було збереження за повоєнною країною цілковитої суверенності і територіальної цілісності як мінімум в існуючих до вересня 1939 р. кордонах.

Від кінця 1941 р., у зв’язку з відновленням між Польщею і СРСР дипломатичних відносин, а також підписанням польсько-радянської декларації про приязнь і взаємну допомогу у війні, українське питання перестало бути лише внутрішньою справою Варшави, а набуло міжнародного значення. У цьому контексті не можна не згадати позицію офіційного Лондона, який фактично відмовив польському емігрантському урядові в підтримці справи реституції довоєнного польсько-радянського кордону. У подальшому характерною рисою польських планів у вирішенні української проблеми був її розгляд з точки зору перспективи повоєнних польсько-радянських відносин.

Упродовж усієї війни в польській політичній думці щодо українства переважали дві тенденції. Перша з них відображала погляди націоналістичних і «кресових» кіл польського суспільства, які цілком ігнорували існування української проблеми, заперечували можливість будь-яких переговорів з українською стороною, не вважаючи її за гідного партнера, постійно погрожували карами за «колаборацію з німцями», виступали проти українських незалежницьких прагнень та ідеї побудови самостійної України навіть на Наддніпрянщині, пропонували здійснити примусове переселення українців до СРСР, а також розпорошити їх по всій території Польщі з метою асиміляції в польському середовищі. Підкреслимо, що, на наше глибоке переконання, саме ці концепції значною мірою лягли у подальшому в основу діяльності польських комуністів під час проведення ними переселень української людності у 1944–1946 рр., а також акції «Вісла» в 1947 р.