Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Голод охоплював все нові райони в різних куточках СРСР — це також не віщувало нічого доброго. Згідно зі звітами з Поволжя, Кавказу та Казахстану в країні голодувало багато дітей, люди ставали занадто слабкими для роботи, цілі райони було позбавлено хліба. В Україні ситуація в кількох селах Одеської області була настільки драматичною, що в березні місцеві партійні керівники відрядили до Зінов’євської округи медичну комісію для проведення розслідування. Лікарі були приголомшені побаченим. У селі Ко-зирівка половина мешканців померла від голоду. На час прибуття комісії з 365 будинків залишилося 100, а решта «спорожніли»: «З багатьох пусток виймали шибки, знімали двері на паливо». Сім’я Івана Мироненка — семеро осіб, у тому числі троє дітей шкільного віку — ледь виживали, харчуючись гнилим м’ясом. Коли лікарі увійшли до хати, Мироненки споживали варену кінську шкіру, котра плавала в «смердючій жовтій рідині», щось на кшталт бульйону. По-сусідству інспектори зустріли сім’ю Ковалів, у якій було четверо дітей. Увійшовши до хати, вони побачили Марію Коваль, яка відварювала кістки дохлого коня. Літня жінка лежала на ліжку й просила дати ліки, «які б допомогти їй швидше померти».[561]
У селі Тарасівка ситуація була не набагато кращою. Тут кількість господарств зменшилася вдвічі, із 400 до 200. Трупи лежали на вулицях, їх нікому було поховати. Медичній комісії сказали, що це стало звичним явищем на селі, іноді трупи не прибирали протягом трьох-чотирьох днів. Лікарі увійшли до хати, де батько був «жовтим, виснаженим, ледве міг стояти на ногах».[562] Також особливо вразило лікарів те, що обласні, районні, селищні та партійні чиновники «намагаються не помічати випадків голоду і не говорити про це». Насправді місцеві керівники фактично «приховували» зростання смертності. Це також стало характерною ознакою подій у майбутньому.[563]
ДПУ в Україні не мало жодних ілюзій стосовно того, що відбувалося. У першому кварталі 1932 року співробітники служби зафіксували, що шість з вісімдесяти трьох опухлих від голоду українців померли. Інформатори також повідомляли про спорадичні випадки голоду в Харківській, Київській, Одеській, Дніпропетровській та Вінницькій областях. Внаслідок голоду швидко зростала смертність коней; по всій Україні їхня кількість від початку колективізації зменшилась більше ніж на половину.[564] Керівники одного колгоспу спільно інформували партійне керівництво про те, що вони втрачають до чотирьох коней за день через голод та перевтому. Більш того, вони не могли завадити селянам їх їсти: «Ми кілька разів казали колгоспникам не їсти кінські трупи, на що вони відповідали: “Ми все одно помремо від голоду, тому їстимемо дохлятину, навіть заражену. Якщо хочете, можете нас розстріляти”».[565]
Партійні кабінети були завалені листами, особливо багато повідомлень надсилали Сталіну. «Це щось жахливе — ростити дітей в нелюдських умовах — краще їх взагалі не мати», — написав йому чоловік із Нижньодніпровська.[566] Інший член партії писав про хлібозаготівельні команди, що обшукували хати бідняків і середняків, які вже «виконали всі зобов’язання по хлібозаготівлі», і забирали все зерно, «не залишаючи нічого для харчування і весняної сівби».[567] Ще один партієць писав:
Товаришу Сталін,
Будь ласка, поясніть мені, чому в колгоспах люди пухнуть з голоду та їдять дохлих коней? Я отримав відпустку і поїхав до Зінов’євської округи, де сам спостерігав, як люди їдять конину...[568]
Навесні 1932 року інформатори ОГПУ вперше за десятиліття, також почали використовувати слово «голод», описуючи ситуацію на селі.[569] Республіканські лідери в Харкові також діяли так, наче нарешті усвідомили серйозність загрози голоду. Урядові зерносховища в квітні видали понад 2 000 тонн проса для допомоги тим, хто «перебував у найскладніших умовах».[570] Через місяць керівники Київської області обговорили питання про надання додаткового продовольства тридцятьом районам, зокрема для харчування дітей.[571] Вони також вирішили негайно відправити зерно у два райони, що опинилися в надзвичайно важкому становищі.[572]
561
Голод в СССР, Кондрашин та ін., ред., том 1:2, 163–5, цит. Лозицький, Голодомор 1932–1933 років в Україні, 37–40.
562
Голод в СССР, Кондрашин та ін., ред., том 1:2, 163–5.
563
Голод в СССР, том 1:2, 163–5.
564
ЦА ФСБ РФ, 2/10/169 (1932), 1–57, в кн. А. Берелович, ред., Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД, том 3:2, 64–91.
565
РДАСПІ, 631/5/74 (1932), 36, в кн. Кондрашин та ін., ред., Голод в СССР, том 2, 83–4.
566
Н. Ф. Шнайка до Сталіна, ЦДАГОУ 1/20/5254 (1932), 1–16, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 133.
567
А. Ф. Канівський до Сталіна, в кн. Голодомор, 132.
568
Бойко до Сталіна, в кн. Голодомор, 135.
569
Наприклад, ГДА СБУ 13/429/40 (1932), 126–47, в кн. В. М. Даниленко та ін., ред., Голодомор 1932–1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: анотований довідник (Львів: Центр досліджень визвольного руху, 2010), 278.
570
РДАСПІ, 17/42/50 (1932), 54, в кн. Кондрашин та ін., ред., Голод в СССР, том 1:2, 225.
571
ЦДАГОУ, 1/20/5255 (1932), 52–52зв., в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 169–70.
572
ЦДАГОУ, 1/16/8 (1932), 203–4, в кн. Голодомор, 93.