Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Сам в неї запитай. Як стемніє, вона чекатиме тебе близько зарослої альтанки біля статуї Пана.
Виточена з чорного мармуру статуя знаходилася в найглухішому куточку парку. Серед дітей про неї ходили лиховісні легенди. Навіть удень мало хто з хлопців наважувався ходити до Пана поодинці, а вже після сутінок на такий подвиг не зважився б навіть найзапекліший паливода.
— Я не божевільний, — відмовився Гліб.
— Як знаєш. Я тобі все передав, а якщо ти злякався, так і скажи. Тримай, — він сунув у руки брата гілку бузини. — Стара просила застромити її біля входу в альтанку. Але тепер це неважливо, все одно ти не підеш, — презирливо посміхнувся Гордій.
До Гліба тільки зараз дійшло, що ніякої старої немає. Брат вирішив познущатися з нього. Він знав, що ні в кого не вистачить сміливості вночі піти до Пана, зате завтра розпатякає кожному про його боягузтво, та ще й усе прикрасить.
— Я піду! — несподівано для себе випалив Гліб.
— Даремно. Я б на твоєму місці не ходив, — сказав Гордій, глумливо дивлячись на брата.
— Відколи це ти про мене піклуєшся? — з викликом запитав Гліб. Відступити тепер означало б остаточно визнати свою нікчемність.
— Невже підеш? — удавано здивувався Гордій.
— Завтра вранці можеш перевірити: гілка буде на місці.
Розділ 9
Зустріч біля альтанки
Залишившись сам, Гліб пошкодував, що затіяв суперечку з братом, але шляху до відступу не було. Сутеніло. Він непомітно вислизнув з палацу. Небо ще не встигло стемніти й було оповите бузковим шифоном сутінок, але в тих місцях, де дерева утворювали склепіння, уже причаїлася пітьма. У листі каштанів, що стояли наче вартові уздовж центральної алеї, як стеаринові свічі, тьмяно світилися конуси білих квітів, сповнюючи все довкола тонким солодким ароматом. Живопліт стояв непроникною стіною, а підстрижені кулі самшиту в сутінку нагадували голови велетнів, які зачаїлися.
Гліб зітхнув і, не даючи собі часу на сумніви, широким кроком попростував алеєю. Раптом у просвіті між деревами хлопчик побачив фігуру, закутану в білий саван. Серце його забилося часто, ніби після швидкого бігу. Кому знадобилося в таку пізню годину блукати околицями палацу? Зібравши усю свою мужність, Гліб перебіжками добрався до кущів, обережно розсунув гілки й побачив… статую Афродіти, яка споконвіку стояла біля фонтана, відбиваючись у темному дзеркалі води. Гліб мимоволі посміхнувся. Зненацька йому спало на думку, що більшість страхів і побоювань існує лише в нашій фантазії. Це відкриття додало йому хоробрості.
— Привидів немає, — підбадьорив він себе й рушив далі.
Гліб навмисно голосно шарудів гравієм, щоб довести собі, що зовсім не боїться, ну хіба що трішечки. Однак коли він повернув на вузьку доріжку, яка вела до альтанки, де стояла козлонога статуя Пана, сміливості в ньому зменшилося. Кущі глоду росли по обидва боки доріжки так густо, що гілки їхні перепліталися одна з одною. Сутінкове світло майже не прозирало у цей нерукотворний тунель.
— Нічого страшного. Це лише статуя, — пошепки сказав Гліб і ступив під зелене склепіння. Зробивши пару кроків, він не витримав і бігцем, ніби за ним гналися, помчав алеєю.
Вискочивши з-під дерев, хлопчик зупинився й віддихався. У згасаючому світлі заходу йому видалося, що козлоногий Пан, лукаво примружившись, уїдливо посміхнувся. Гліб позадкував, готовий помчати щодуху, але згадав про гілку бузини.
— Ти лише статуя і не заподієш мені шкоди, — уголос сказав хлопчик, боязко обходячи Пана стороною.
Статуя мовчала. Навколо не було ні душі. Гліб наблизився до входу в альтанку. Серце його радісно забилося: він зумів перемогти страх і дійти до кінця. Нехай Гордій у цьому переконається.
Хлопчик похапцем застромив гілку бузини біля альтанки й застиг, розкривши рота від здивування. Тільки-но гілка торкнулася землі, як та, мов чарами, вросла й почала пускати пагони, на яких миттю бубнявіли бруньки й розвивалося листя. Не встиг Гліб опам’ятатися, як перед ним виріс височезний розложистий кущ бузини. Літо тільки вступало у свої права, а кущ був обсипаний стиглими червоними ягодами. Ноги в Гліба зробилися ватяними, на чолі виступили крапельки поту.
— Отже, таки прийшов. А я вже зачекалася, — почув він у себе за спиною незнайомий голос.
Гліб озирнувся. Перед ним стояла предивна стара. Вона спритно підхопила шлейф рудої спідниці й підіткнула його за пояс, щоб не плутався під ногами. Видовжена фізіономія старої розпливлася в посмішці, але у примружених оченятах, які буравили хлопчика, не таїлося й натяку на привітність. У Гліба по спині пробіг холодок. У старій було щось відьомське.