Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Як ти опинився тут? Що сталося? — запитав він, усе ще не в змозі отямитися від пережитого хвилювання.
— Я підстрелив лань, а коли спішився, щоб її оглянути, мій кінь несподівано поскакав геть, і я вирішив почекати тут, поки ви мене знайдете. Не міг же я кинути свій перший трофей.
Тільки тепер усі зі здивуванням помітили тушу, яка лежала неподалік. Підстрелити лань під час першого полювання пугачем замість мисливської рушниці, та ще й одному, було неймовірним везінням. Усі були так здивовані, що нікому й на думку не спало, чому добре вимуштруваний кінь раптом залишив хазяїна. Усі раділи, що хлопчик знайшовся.
— Я пишаюся тобою. У мене росте гідна зміна, — похвалив сина король.
— Сподіваюся, я не розчарую тебе, батьку, — багатозначно посміхнувся Гордій.
Розділ 8
Угода
У палаці тільки й говорили, що про небувалий успіх Гордія на полюванні. Чим більше король пишався одним сином, тим нетерпиміше ставився до другого. Він не міг зрозуміти небажання Гліба помиритися з братом і вважав це упертістю через заздрість. Весь час Гліб мовчки переносив образу. Він із радістю потішив би батька, але не міг пробачити Гордію загибелі Краги. Гордій упивався славою, і нікому не спадало на думку, що він люто заздрить Глібові, єдиному законному синові короля, і саме тому не упускає можливості принизити брата.
— Ти, слабак, навіть мишу не підстрелиш. Зізнайся, що тобі не дає спокою мій успіх, — єхидував Гордій.
— Анітрохи.
Гліб не кривив душею. Його не приваблювала мисливська слава. І він не зміг би вистрелити в лань. Може, Гордій правий, називаючи його слабаком, зате лань була б жива.
— Брешеш, ти заздриш мені. Інакше не ходив би увесь час з пісною міною, — наполягав Гордій.
— Відчепись, — огризнувся Гліб і побіг геть.
Сховавшись у кущах у зимовому саду, він думав про те, як пояснити батькові, що його мучить не заздрість, а несправедливість. Чому батько не хоче зрозуміти його й Гордій в очах інших завжди виявляється правий? Глібові було важко, як ніколи.
«Ну й нехай носяться зі своїм Гордієм. От візьму й утечу з дому», — подумав він і уявив собі, як житиме вдалині від родини, самотній і гордий. Але відразу був змушений визнати, що в нього не вистачить на це рішучості.
Гілки розсунулися, і до схованки Гліба зазирнула Злата. Останнім часом вона уважно придивлялася до хлопчиків. Гордій, незважаючи на ввічливість і зразкову поведінку, був чужим. Вона відчувала, що її син — Гліб. Шкода, король думав інакше, але Злата сподівалася, що чарівний кубок допоможе відновити істину.
— Ось де ти! А я тебе скрізь шукаю. — Вона обняла сина й покуйовдила його вихрі.
Від її ласки всі глибоко заховані образи Гліба раптом виплеснулися назовні, і він, зарившись обличчям у сукню, яка пахла парфумами, гірко заплакав. Йому захотілося поділитися своїми бідами, розповісти про Крагу. Нехай Гордій називає його мамієм, але з мамою легко, вона все розуміє та може допомогти. Однак слова не встигли зірватися з його губ. Злата сказала:
— Не плач. Настане час, і ти доможешся успіху.
На Гліба наче вилили цебро холодної води. Він відсторонився від матері й з болем вигукнув:
— Ти теж думаєш, що я заздрю йому!
— Я так зовсім не думаю. Просто сьогодні ти бачиш світ у темному світлі, а завтра все буде інакше, — посміхнулася Злата.
— Ні! Нічого не буде інакше! Ніколи!
Він вирвався з рук матері. Добре, що він не встиг їй нічого розповісти. Вона, як усі, навмисно заспокоює його, а сама думає, що Гордій кращий, сміливіший і сильніший. Якби Крага була жива, він побіг би до неї, але в нього не залишилося нікого. Злата не стала доганяти сина. Зараз він був глухий до слів розрад. Треба дати йому час побути самому. На душі в неї було неспокійно.
Після вечері Гліб сидів у своїй кімнаті, намагаючись відволіктися читанням, коли двері відчинилися й до нього заглянув Гордій. Візит брата не обіцяв нічого гарного.
— Навіщо прийшов? — без натяку на дружелюбність запитав Гліб.
— Зовсім не з радості тебе бачити. З тобою хоче зустрітися одна стара.
— Яка ще стара?
— А я звідки знаю? Жебрачка. Я її ніколи раніше не бачив. Я просто передаю її прохання.
Гліб насторожився. Гордій був не з тих, хто робить послуги бідним бабусям.
— Що їй від мене треба?