Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Ласкаво просимо додому, Агнесо! — Відьма шаркнула ногою та схилилася в шанобливому уклоні.
— Чому вона з’явилася? Звідки я знаю її? — запитав Гордій, не відриваючи руки від дзеркала, щоб не розірвати сполучну нитку.
— Десять років тому ти був герцогинею. Це я перетворила Агнесу на новонародженого хлопчиська. Твій вигляд може обдурити кого завгодно, але дзеркало не бреше.
Раптом до Гордія дійшов зміст слів відьми. Мрії про трон валилися. Він з жахом відсахнувся від трюмо й скрикнув:
— Але ж це означає… це означає, що не я спадкоємець престолу?! Нізащо! Ти брешеш! Я — син короля і якщо накажу тебе швидко засмажать на багатті за чаклунство! — принц розлючено тупнув ногою, а потім раптом розплакався.
— Ну от, то сердишся, то ридаєш. Чисто Агнеса, — поклацавши язиком, сказала Віщунка та продовжила: — Слухай мене уважно. Ти думаєш, що заблукав та опинився тут випадково? Нічого подібного. Настав час, і я закликала тебе, щоб розповісти про таємницю твого народження.
У міру того як Віщунка оповідала, у пам’яті Гордія спалахували й згасали іскри стертих спогадів. Коли стара закінчила свою історію, він трохи помовчав, а потім гордовито подивився на неї і холодно промовив:
— Ти сподіваєшся, що я дякуватиму тобі за те, що ти відкрила мені правду? Даремно старалася. Чи ти мрієш одержати викуп за мовчання?
— Незабаром усе саме собою відкриється, — сердито проказала стара й додала: — Чи чув ти про кубок чарівника?
— Звичайно. У день народження батько подарує його своєму спадкоємцю. Сподіваюся, він дістанеться мені, — сказав Гордій.
Віщунка похитала головою.
— І це буде твоїм кінцем, дурний хлопчисько. Кубок же не простий, а чарівний. Він дасть силу справжньому королевичу й викриє самозванця. Варто тобі зробити з нього хоча б ковток, і, може статися, ти знову обернешся на Агнесу, але вже не таку молоду й гарненьку, як на портреті.
При цих словах Гордій сполотнів. Отже, все-таки доведеться відмовитися від корони? Невже немає виходу? Але стара відверто давала зрозуміти, що вона на його боці.
— Ти допоможеш мені? — запитав він.
— Аякже! Не сумнівайся, — відповіла Віщунка.
З підтримкою старої Гордій відчув себе впевненіше. Його не лякало, що вона відьма. «Головне — сісти на трон, а там буде видно», — вирішив він, а вголос запропонував:
— Може, підсипати Глібові в кубок отрути?
Віщунка зайшлася сухим дрібним сміхом, наче курка, яка похлинулася.
— А ти не змінився! Ти, як і колись, вважаєш отруту ліками від усіх бід. Але не все так просто. Не забувай, що ти — лише копія принца. Поки існує кубок, ти житимеш у страху викриття. З чарівними речами не жартують.
— Тоді мені треба викрасти кубок! — випалив Гордій.
— Отож, нарешті здогадався. Цим ми й займемося. Залишається тільки підбити твого братика зробити це.
— Гліба?! Навіщо?
— Дозволь все зробити мені. Від тебе вимагається тільки влаштувати наше побачення. Відьма не може з’явитися до людини без запрошення. Треба, щоб він сам до мене прийшов, і в цьому ти повинен мені допомогти.
Гордій повеселішав. Мрія про владу знову знаходила реальність. Вислухавши напучення Віщунки, він згідно кивнув:
— Я зроблю, як ти кажеш.
— От і добре. Якщо так, у мене для тебе подаруночок.
Віщунка покопалася в потертому ридикюлі й дістала медальйон з червоного золота.
У центрі його була вигравіювана змія, а по краях — незрозумілі кабалістичні знаки.
— Коли-небудь цей амулет дасть тобі таку владу, про яку ти й не мріяв. А поки він послужить сполучною ниткою між нами. А тепер іди. Ти повернешся до палацу увінчаний славою та вперше відчуєш її солодкий смак.
Коли кінь Гордія прискакав без сідока, король не на жарт стурбувався. Він прикликав на смерть переляканого єгеря, але виявилося, що той уже давно безуспішно шукає хлопчика. Переполошені мисливці роз’їхалися в різні кінці на пошуки принца. Гончих собак направили по сліду. Ліс наповнився тупотом копит і перегуками. Король був у розпачі. Він картав себе за те, що взяв сина на полювання, адже той був ще зовсім дитиною.
Раптом здалеку донісся голос Гордія. Король пришпорив коня і, не звертаючи уваги на зарості, просто по бездоріжжю поскакав на оклик. Придворні прямували за ним. Незабаром вершники вискочили на галявину й побачили принца. Спішившись, король кинувся до сина й міцно обійняв його.