Гордівниця Злата

Вона вп’ялася в Гордія пронизливим поглядом, від якого у того побігли по спині мурашки. «Що далі, то гірше. Стара божевільна. Треба тікати звідси», — подумав хлопчик.

Віщунка, прочитавши його думки, похитала головою.

— Даремно ти думаєш, що я з глузду з’їхала. Від долі не втечеш. Хочеш дізнатися про таємницю покинутого замку?

Приступ страху в Гордія пройшов так раптово, що хлопчик сам здивувався своєму спокою. У ньому немов жило дві людини. Одну лякали зачарований замок і стара відьма, а в другій — лише розпалювали цікавість.

— Ти й сама не проти її відкрити, — з усмішкою сказав він.

— А ти розумний. У тобі є королівська закваска, — схвально сказала Віщунка.

— Ще б пак. Я — син короля.

— Якщо так, то ти не злякаєшся зазирнути в самого себе.

Баба штовхнула невидимі дверцята, і в стіні відкрився вхід у потаємну кімнату. Віщунка прошмигнула всередину й кивком запросила Гордія йти за нею. У хлопчика виникло передчуття, що зараз повинно статися щось значне. Азарт, який охопив його, витиснув усі почуття, крім жагучого бажання дізнатися про таємницю, яку зберігала похмура кімната, обтягнута чорним шовком. Біля стіни стояло трюмо. Зверху вниз скло перетинала тріщина, схожа на блискавку.

— Підійди до дзеркала. Тільки воно може оповісти тобі правду. Якщо ти син короля, то побачиш себе, якщо ні, ти побачиш… — Стара замовкла.

— Що? Що я побачу? — з хвилюванням перепитав принц.

— Що треба, те й побачиш, — посміхнулася відьма.

Вона підштовхнула хлопчика вперед, і той повільно на хитких ногах зробив кілька кроків до трюмо. З дзеркальної глибини до нього так само обережно й боязко крокувало його відображення. У півмороці кімнати фігура в дзеркалі здавалася розпливчастою й неясною, і тільки коли хлопчик був на відстані витягнутої руки від скла, він побачив у ньому свою бліду копію. Гордій відчув полегшення, начебто він і справді міг побачити в дзеркалі щось невідоме й страшне.

— Схоже, ти — справжній син короля, — хихикнула Відьма. — Яке, кажеш, твоє ім’я?

— Гордій.

— Коли ти народився?

— Третього червня.

— Де?

— У палаці.

— Що для тебе найважливіше на світі?

— Влада, — не задумуючись, відрубав принц.

Тієї ж миті по тріщині пробігла іскра.

Блискавка спалахнула. Дзеркальна поверхня затуманилася й затягнулася брижами. Щойно коливання заспокоїлося, у таємничій глибині трюмо завиднілась темна фігура. Гордій скрикнув. Замість власного відображення з дзеркала на нього дивилася дівчина з портрета. Хлопчик протер очі, але герцогиня, як і раніше, гордовито дивилася на нього з рами. Гордій був збентежений.

Якщо це фокус, як ті, що показують у цирку, то навіщо старій виробляти такий трюк? Може, вона хоче перешкодити йому зійти на трон? Лють настільки засліпила Гордія, що він забув про обережність.

— Брешеш! Ти все це навмисно підстроїла! — закричав він і розмахнувся, щоб розбити нестерпне дзеркало, але невидима сила утримала його, і рука безвільно опустилася на дзеркальну гладінь. Дівчина в точності повторила рух хлопчика. Варто було Гордію торкнутися холодної поверхні скла, як їхні долоні зустрілися й хлопчика охопило дивне відчуття, начебто він і незнайомка в дзеркалі — одне ціле.