#Галябезголови

Ішла вулицею, ледь не плакала. От чого їй так не щастить?! Хіба вона багато у життя просить? Звичайного жіночого щастя. Щоби поряд була людина, яка б любила Лєну. І її малого причепом любила, бо без тої умови Лєна щасливою не стане. Невже Сашко не бачить, яка вона файна: і симпатична, і хазяйновита, і порядна, і вірна, і теє… просунута? Інтернет, соціальні мережі — Лєна у темі. І в лікарні поважають. Так чому ж Бог не допомагає медсестрі щасливою стати? Кому ж він має стати у пригоді, як не Лєні?

Глянула на годинник у телефоні.

— От зараза! Ще на роботу запізнюся, — пришвидшила ходу і за перехрестям побачила червону «мазду» з київськими номерами. Стояла неподалік вагона-кав’ярні. Поряд із автівкою розгублено тупцював такий стильний хлопець, що Лєні аж дихалку перехопило.

— Вам допомогти? — підійшла ближче. Дивилася на незнайомця з неприхованою цікавістю.

— Якщо вам не важко, — і усміхався хлопець теж надзвичайно.

— А що саме шукаєте? Конкретну людину чи конкретну адресу?

— Андрія Чорнобая. Знаєте такого?

Лєна кивнула, бо слів забракло. У голові саме складався пазл із багатьох різновеликих часточок. Одною із тих часточок була сама Лєна Гвоздовська, а тою часткою, якої до сеї миті бракувало, здається, виявився цей красивий, як з картинки, хлопець.

— А ви його син? — не втрималася. — Скажіть же, я не помиляюся? Перепрошую, а як вас звати?

— Артем, — відповів.

Тьома Чорнобай перестав спати. Страшний дедлайн, який він, йолоп, сам собі накаркав, стрімко наближався, а справа, яка здавалась елементарною, все висіла над Тьоминою головою гострою сокирою. Не мав сумніву: за тиждень легко знайде майже колишню дружину. Та фатальне двадцять п’яте березня наближалося, Тьома вже переговорив з усіма, хто міг знати місце перебування Галі, — і з її подружкою Олею, і з її колегами по «Беллі», і з викладачами в універі, і знову з Галиною мамою обережно поспілкувався — ані зачіпки! Галя наче крізь землю провалилася.

Полковник Жадкін настирливо телефонував майбутньому психологу щодня вранці і увечері.

— Знайшов? — ані тобі «здрасьтє, як ся маєте?».

— Шукаю… — повторював Тьома, як папуга, але з кожним новим разом все переляканіше.

Згадка про дорогоцінний вміст кейса тепер мало підбадьорювала майбутнього психолога.

— Хіба мертвим потрібні гроші? — філософствував і дуже шкодував, що так швидко і легковажно вигнав зі свого дому Женю Лисицю. Удвох веселіше, спокійніше, смачніше. І секс регулярний, як розклад потягів. І масажистка виступила б у ролі свідка, якщо його реально прийдуть вбивати. А що? Може, вона Тьому навіть врятувати встигне! Вистрибне у вікно, бо, слава Богу, Тьомина квартира на першому поверсі, і зателефонує до поліції… На тезі про поліцію Тьомин план про Женю-свідка і рятівницю гальмував. «Який сенс телефонувати до поліції, коли копи і прийдуть мене мочити!» — психував. Та і Женя вже перетягнула свої речі на власну територію. Нема кому через вікно вистрибувати. Хіба що самому хазяїнові.