Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
У всьому видно, що вперед ідемо. Правда, трохи далеко на допит ходити, аж через три коридори вище поверхом, але зате в коридорах чисто і людей як чорт пугою нагнав: одного ведуть сюди, другого туди, молодого, старого, чоловіків, жінок, так що бач. Принаймні радієте, що ви тут не самі. Кожний пихато йде своєю дорогого і не боїться, що йому в канцелярії скажуть:
«Ми порадилися, і завтра вас або четвертують, або спалять, як ви самі виберете». Напевно, тоді було важко відважитися, що саме вибрати, і я, панове, думаю, не один би з нас в таку хвилину розгубився. Та що тут багацько говорити, світ не той став, пішло з іншої бочки і, що не кажіть, на нашу користь.
Тільки-но він закінчив промову на захист сучасного стану ув’язнення громадян, як наглядач відчинив двері й гукнув:
— Швейк! Одягнутися і йти на допит!
— Я одягнуся, — відповів Швейк. — Я проти цього нічого не маю, але боюся, тут якась плутанина. Адже мене вже раз із допиту поперли, та й боюся, аби пани, які тут сидять зі мною, не гнівалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть мені заздрити.
— Вилізайте і не патякайте, — була відповідь на джентльменську заяву Швейка.
Швейк знову опинився перед паном з обличчям злочинця, і той без жодної передмови запитав твердо і невідхильно:
— У всьому признаєтеся?
Швейк втупив свої добрі сині очі в невблаганну людину і м’яко сказав:
— Якщо ваша честь бажають, аби я признався, то я признаюся, мені це не пошкодить. Але якщо ваша честь скажуть: «Швейку, ні в чому не признавайтеся», я буду викручуватися, коли б з мене і паси дерли.
Строгий пан написав щось в акті і, подаючи Швейкові перо, наказав підписатися. І Швейк підписав донос Бретшнейдера з таким додатком:
«Усі вищезазначені обвинувачення проти мене обґрунтовані.
Йозеф Швейк».
Підписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:
— Може, треба ще щось підписати? Чи, може, прийти мені вже вранці?
— Вранці вас відвезуть до кримінального суду, — почулося у відповідь.
— О котрій годині, ваша честь? Щоб, боронь Боже, не проспати.
— Геть! — загриміло сьогодні вдруге по той бік стола.
Повертаючись до своєї нової домівки з залізними ґратами, Швейк промовив до поліцая, який його супроводив:
— Тут усе йде, як по маслу.
Ледве за ним замкнулися двері, як друзі по камері засипали його різними запитаннями, на які Швейк ясно відповів:
— Я зараз признався, що, здається, це я вбив ерцгерцоґа Фердинанда.
Нараз всі шестеро з жаху зіщулилися під завошивленими ряднами.
Лише босняк мовив:
— Ласкаво просимо!
Вмощуючись на нарах, Швейк сказав:
— Свинство, що у нас тут немає будильника.
Вранці, однак, його підняли і без будильника і рівно о шостій годині відвезли в «зеленому Антоні»{21} до крайового кримінального суду.
— Хто рано встає, тому Бог дає, — сказав Швейк до своїх супутників, коли «зелений Антон» виїздив із воріт управління поліції.
Швейк перед судовими лікарями
Чисті затишні кімнати крайового кримінального суду справили на Швейка дуже приємне враження: побілені стіни, пофарбовані в чорне ґрати і товстий пан Демартіні — старший наглядач слідчої тюрми з фіолетовими нашивками і кантами на форменому кашкеті.
Фіолетовий колір було запроваджено не тільки тут, але й для релігійних відправ у великопісну середу і страсну п’ятницю.
Повторювалася славнозвісна історія римського панування над Єрусалимом. В’язнів виводили і ставили внизу в підвалі перед судом Пілатів 1914 року, а слідчі — сучасні Пілати — замість того, щоб чесно умити руки, посилали за печенею з паприкою і пільзенським пивом у «Тессіґ»{22} і передавали в державну прокуратуру все нові й нові акти обвинувачення.
Тут здебільшого зникала всяка логіка, а перемагав §, душив §, обовдурював §, фиркав §, сміявся §, загрожував §, убивав § і не прощав §. Це були жонґлери законів, жерці мертвої букви закону, пожирачі обвинувачених, тигри австрійських джунґлів, які розраховували свій стрибок на обвинуваченого відповідно до номера параграфа. Виняток становили декілька осіб (так само як і в управлінні поліції), які ставилися до законів не так вже й серйозно, бо і поміж куколем знайдеться пшениця.
До одного з таких панів і привели Швейка на допит. Це був літній добродушний чоловік, який, допитуючи колись відомого вбивцю Валеша, ніколи не забував сказати йому: «Сідайте, будь ласка, пане Валешу, саме тут є одне вільне крісло». Коли привели Швейка, цей добродій із властивою йому милою чемністю запропонував в’язневі сісти і сказав: