Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
Швейк ще й тепер захоплено згадує про це:
— Уявіть собі, мене несли, в повному розумінні цього слова несли, і я почував себе в ту хвилину на сьомому небі. І дійсно, Швейк заснув сном праведника. Незабаром його збудили і запропонували горнятко молока і булочку.
Булочка була вже порізана на маленькі шматочки, і в той час, коли один із санітарів тримав Швейка за обидві руки, другий вмочав шматочки булки у молоко і годував його, як годують галушками гуску. Після цього Швейка взяли під руки і відвели до вбиральні, де попросили його випорожнитися на обидва боки. І про цю чудесну хвилину Швейк оповідає з захопленням. Я не буду повторювати його розповіді про те, що саме з ним робили потім. Наведемо лише такі Швейкові слова: «Один із них при цьому тримав мене в обіймах». Потім його привели назад, поклали до ліжка і знов попросили заснути. Коли ж заснув, то його збудили і відвели в лікарський кабінет, де Швейк, стоячи зовсім голий перед двома лікарями, пригадав перший день славних часів рекрутчини і мимохіть з його уст зірвалося:
— Tauglich![5]
— Що ви сказали? — спитав один з лікарів. — Зробіть п’ять кроків вперед і п’ять назад.
Швейк зробив десять.
— Я ж вам казав, — зауважив лікар, — зробити п’ять.
— Мені на тих пару кроках не залежить.
Потім лікарі запропонували Швейкові сісти на стілець, і один із них, постукавши його по колінах, сказав другому, що рефлекси зовсім нормальні, але той покрутив головою і сам почав клепати Швейка в коліно, в той час як перший задирав Швейкові повіки і заглядав у зіниці. Після цього вони відійшли від стола і перекинулися кількома латинськими словами.
— Слухайте, ви вмієте співати? — спитав один з лікарів. — Чи не заспівали б ви нам якоїсь пісні?
— Чому б ні, панове, — відповів Швейк, — хоча в мене, правда, немає ні голосу, ані музикального слуху, але для вас я спробую заспівати, якщо вже так хочете розважитися. — І Швейк почав:
— Далі не знаю, — проказав Швейк, — коли хочете, то я заспіваю такої:
— І цієї до кінця не вмію, — зітхнув Швейк. — Знаю ще першу строфу з гімну «Де моя батьківщина»{29}, а потім «Ой, маршал Віндішґрец{30} і всі генерали рано-вранці до схід сонця війну розпочали» і ще кілька національних пісеньок, як, наприклад, «Боже, будь нам покровитель»{31}, «Як ми йшли до Яроміра»{32} і «Тисячу раз вітаємо тебе…»
Лікарі перезирнулися, і один із них запитав Швейка:
— Чи досліджували вже коли-небудь ваш психічний стан?
— На військовій службі, — урочисто і гордо відповів Швейк. — Мене, панове, лікарі офіційно визнали за вродженого ідіота.
— Мені здається, що ви симулянт, — розкричався на Швейка другий лікар.
— Ніякий я не симулянт, панове, — боронився Швейк. — Я найсправжнісінький ідіот, можете перевірити це в канцелярії 91-го полку в Чеських Будейовіцах або в команді в Карліні.
Старший з лікарів безнадійно махнув рукою і, вказуючи на Швейка, сказав до санітарів:
— Поверніть цій людині одяг і передайте його до третього відділення у першому коридорі, а потім один із вас хай повернеться і віднесе всі його документи до канцелярії. Та скажіть, аби там довго не длялися, щоб ми його якнайшвидше здихались.
Лікарі ще раз кинули вбивчий погляд на Швейка, який шанобливо задкував до дверей і чемно кланявся. На запитання одного із санітарів, що це за дурощі, він відповів:
— Я ж не одягнений, зовсім голий, і не хочу тим панам показувати нічого такого, що б дало їм привід подумати, буцімто я нечемний або грубий.
Відколи санітари дістали наказ повернути Швейкові його одяг, вони більше вже про нього не піклувалися, а звеліли одягатися, і один з них відвів його до третього відділення.
Поки в канцелярії оформляли документи про виписку з божевільні, Швейк мав нагоду протягом кількох днів робити свої глибокі спостереження. Розчаровані лікарі встановили діагноз, що він — недоумкуватий «симулянт».
5
Придатний (нім.).