Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
— Дуже радий. Я знав, що той пан дотримає слова, коли вам казав, що за вами теж прийдуть. Така точність надзвичайно добра річ.
Однак пан Палівець зауважив, що така точність гівна варта, і пошепки запитав Швейка, чи решта цих замкнених панів, бува, не злодії, бо, мовляв, йому як торговцеві-крамареві це б могло пошкодити. Швейк пояснив, що всі, крім одного, замкненого за спробу вбивства господаря з Голіц з метою грабування, належать, завдяки ерцгерцоґові, до їхнього товариства.
Пан Палівець образився і запротестував — він, мовляв, тут не через якогось ідіотського ерцгерцоґа, а через самого найяснішого цісаря. Це всіх дуже зацікавило, і він розповів про те, як мухи обпаскудили найяснішого монарха.
— Загидили його бестії, — кінчив він розповідь про свої прикрі пригоди, — та ще й мене самого довели до криміналу. Я цього тим мухам не подарую, — додав він погрозливо.
Швейк знову заснув, але ненадовго, бо за ним прийшли, щоб відвести на допит. І так, піднімаючись по сходах до третього відділу на допит, Швейк ніс свій хрест на Голгофу, сам не помічаючи свого мучеництва.
Уздрівши табличку, що плювати на сходах заборонено, він попрохав у поліцая дозволу плюнути в плювальницю і у сяєві своєї власної простоти вступив до канцелярії зі словами:
— Добрий вечір вам, панове, всім разом і кожному зокрема.
Замість відповіді хтось добре штурхонув його під ребра і підштовхнув до столу, за яким сидів пан з холодним чиновницьким обличчям, риси якого свідчили про звірячу жорстокість — ніби він щойно зійшов з сторінок книжки Ломброзо «Про типи злочинців»{16}.
Він кровожерливо глянув на Швейка і сказав:
— Не робіть ідіотської міни.
— Це від мене не залежить, — серйозно відповів Швейк. — Мене з військової служби списали за ідіотизм, і особлива комісія офіційно визнала ідіотом. Я офіційний ідіот.
Подібний до злочинця пан клацнув зубами.
— Те, в чому вас обвинувачують, і всі ваші вчинки свідчать, що у вас усі клепки на місці. І він нарахував Швейкові цілий ряд різних злочинів, починаючи з державної зради і кінчаючи образою його величности і членів цісарського дому. В центрі тієї групи злочинів виблискувало схвалення вбивства ерцгерцоґа Фердинанда, звідки виходила парость з новими злочинами, серед яких особливо вирізнялося підбурювання до бунту, оскільки це сталося в публічному місці.
— Що ви на це скажете? — тріумфуюче спитав пан із звірячими рисами обличчя.
— Цього і справді багато, — невинно відповів Швейк, — а що забагато, то шкодить.
— Ось бачите, самі погоджуєтеся.
— Я погоджуюся з усім, бо строгість мусить бути, без строгости ніхто ніколи нічого не зробить. Наприклад, коли я служив у війську…
— Заткніть пельку! — гаркнув поліцейський радник на Швейка. — Говоріть тоді, коли вас будуть про щось питати. Розумієте?
— Чому б мені не розуміти, — сказав Швейк. — Мельдую послушно, розумію і в усьому, що ваша милість ласкаво скажуть, я зумію зорієнтуватися.
— З ким маєте зносини?
— Зі своєю служницею, ваша честь!
— А чи не маєте знайомих у місцевих політичних колах?
— Маю, шановний пане, купую собі вечірні випуски «Національної політики» — «Сучки»{17}.
— Геть! — заверещав на Швейка пан зі звірячими рисами обличчя.
Коли Швейка виводили з канцелярії, він сказав:
— На добраніч, ласкавий пане.
Повернувшись до своєї камери, Швейк повідомив усіх арештованих, що такий допит — це жарти. Там на вас трохи погаркають, а наприкінці виженуть.
— Раніше, — продовжував Швейк, — бувало куди гірше.
Читав я колись книжку, що обвинувачені мусили ходити по розпеченому залізі і пити розтоплене олово, щоб можна було виявити, хто не винний. А хто не хотів признаватися, тому запихали ноги в іспанський чобіт{18} і розтягували на драбині або пекли йому пожежним факелом боки, як це робили зі святим Яном Непомуцьким{19}. Той, кажуть, верещав при цьому так, ніби з нього шкуру живцем дерли, і не переставав ревти, аж поки його в непромокальному мішку не скинули з мосту Елішки{20}. Таких випадків було безліч. А потім ще людину четвертували або садовили на палю десь там біля музею. А якщо її кидали лише до голодоморні, то така людина почувала себе так, немовби знову на світ народилася.
— В нашу добу сидіти у в’язниці — це забава, — смакував Швейк далі. — Жодних четвертувань, жодних іспанських чобіт. Матраци маємо, стіл маємо, лавку маємо, не тиснемося, як оселедці в діжці, юшку одержуємо, хліб дають, дзбанок води приносять, убиральня просто-таки під самісіньким носом.