Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
— Сім кульок, як у Сараєві.
П’ятий, котрого, як він сам казав, посадили «через це вбивство пана ерцгерцоґа в Сараєві», ще й сьогодні був з наїжаченими від жаху волоссям і бородою, чим дуже нагадував кошлату болонку. В ресторані, де його заарештували, він узагалі не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів сам один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти і швидко запитав:
— Ви про це читали?
— Не читав.
— Знаєте про це?
— Не знаю.
— А знаєте, про що йдеться?
— Не знаю, мене це не цікавить.
— А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
— Не знаю, що б мене могло цікавити? Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватися?
— Значить вас не цікавить це вбивство в Сараєві?
— Мене взагалі не цікавить жодне вбивство. Хай собі буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. Для цього є державні установи, суди і поліція. Якщо когось десь вб’ють, то так йому і треба; чом ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він кожні п’ять хвилин лише голосно повторював:
— Я не винний, я не винний.
Ці слова він вигукував і в воротах управління поліції, ці слова повторятиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, і з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав доцільним розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.
— Всім нам натруть писки, — почав він свої слова розради, — а те, що ми вийдемо сухими з цієї халепи, така правда, як воша кашляє. Для чого ж тоді поліція? Саме для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лика. Коли вже прийшли такі небезпечні часи, що у ерцгерцоґів смалять, як у зайців, то хай ніхто не витріщає баньки, коли його тягнуть до управління поліції.
Все це робиться заради помпи: треба ж Фердинандові перед похороном зробити рекламу. А що нас тут, як чортів у пеклі, то тим краще, буде веселіше. Коли я ще був на військовій службі, під замком не один раз сиділа половина роти. Отаких невинних, що їх засудили ні за цапову душу, було і було. Та не лише на військовій службі, а і в судах. Пам’ятаю, раз засудили одну бабу за те, що вона задушила своїх новонароджених близнят, хоч вона присягалася, що не могла задушити близнят, бо у неї народилося лише одне дівчатко, яке їй вдалося задушити безболісно, ані пискнуло. Проте її все ж таки засудили за подвійне вбивство. Або той невинний циган в Забеглінах, що вдерся вночі під Різдво до маленької крамнички. Він клявся і божився, нібито хотів лише зігрітися, — але лисого батька йому це допомогло. Коли вже суд вхопить щось у свої руки — гаплик.
Погано, але так і мусить бути. Хоч не всі люди такі негідники, як можна про них думати, та спробуй відрізнити порядного від пройдисвіта, особливо сьогодні, в такий важкий час, коли ухекали цього Фердинанда. Колись, як я ще служив у війську в Будейовіцах, у лісі, за полігоном, застрелили пса, а цей пес належав пану капітанові. Той, коли дізнався про це, викликав нас усіх, вишикував і каже: хай вийде з шеренги кожний десятий! Я, зрозуміло, також був десятий. Ми виструнчилися, немов жердки проковтнули, стоїмо, ані мруґ. А капітан ходить довкола нас і горлає: — Ви падлюки, волоцюги, нікчеми, плямисті гієни! За цього пса вас всіх треба у карцер запхати, січки з вас наробити, постріляти, живцем поварити. Я з вами церемонитись не буду: чотирнадцять днів ніхто ані кроку з казарми. — Так от бачите, тоді йшлося про собацюгу, а тепер про пана ерцгерцоґа, отже, тут треба такого страху нагнати, щоб ця жалоба була чогось варта.
— Я не винний, я не винний, — твердив наїжачений пан.
— Ісус Христос також був не винний, — сказав Швейк, — проте його розіп’яли. Ніколи, ніде і нікого не цікавила доля якоїсь безвинної людини. «Maul halten und weiter dienen»[2], як казали нам на військовій службі. Це найпевніше і найкраще.
Швейк ліг на нари і спокійно заснув.
За той час привели ще двох. Один з них був мандрівний торговець-босняк. Він ходив по камері, скреготів зубами і матюкався. Боснійця непокоїла думка, що в управлінні поліції пропаде його кошик з товарами.
Другий новачок був шинкар Палівець. Він, помітивши знайомого Швейка, збудив його і трагічним голосом ви гукнув:
— І я вже тут!
Швейк сердечно потиснув йому руку і сказав:
2
Стулити писок і служити далі (нім.).