Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Такою ж куцою виявилась інформація про занепад міста у пізніші роки, хоча ця обставина й не піддавалася сумніву. Після Громадянської війни[138] вся промисловість була представлена однією лиш золотоочисною компанією Марша, і торгівля золотими зливками була чи не єдиною галуззю комерційної діяльності, окрім традиційно поширеного тут рибальства. Щоправда, прибуток від нього постійно зменшувався, оскільки великі риболовецькі компанії становили потужну конкуренцію дрібним артілям, продукція яких здешевлювалась, однак у самій Інсмутській гавані риби ніколи не бракувало. Іноземці тут не приживалися, були навіть добре приховані свідчення про те, що поляки й португальці спробували це зробити, але їх рішуче і дуже жорстко вижили.

Найцікавішими були згадки про ювелірні прикраси, якимось чином пов’язані з Інсмутом. Ця тема багато кого зацікавила, адже повідомлялось про рідкісні екземпляри в музеї Міскатонікського університету в Аркгемі, а також у демонстраційній залі Історичного товариства Ньюберіпорта. Фрагментарні описи цих виробів були позбавлені подробиць і не вирізнялися високим стилем, проте я помітив у них приховані натяки на якісь дивні обставини. Щось у цих описах було настільки вражаючим і водночас провокативним, що я ніяк не міг викинути їх із голови і попри пізній час вирішив оглянути один із зразків — великий виріб незвичайної форми, щось на кшталт тіари[139]— якби це, звичайно, вдалося влаштувати.

Бібліотекар написав для мене коротку рекомендаційну записку керівникові Товариства, такій собі міс Анні Тілтон, що мешкала неподалік, і після недовгих пояснень ця літня дама люб’язно провела мене до замкненого приміщення, оскільки пора була ще не надто пізня. Колекція безумовно заслуговувала на похвалу, однак моя увага була цілком прикута до незвичайного експоната у кутовій шафі, що сяяв під променями електричного освітлення. Не треба було мати надзвичайне відчуття прекрасного, аби мимохіть затамувати подих, побачивши творіння дивної, неземної краси, виплід буйної чужинської фантазії на пурпуровій оксамитовій подушечці. Навіть сьогодні мені важко описати, що саме я побачив, хоча то було щось на зразок тіари, як зазначалось на пояснювальній табличці. Вона була висока спереду, а з боків широка й вигнута, наче призначалася для голови незвичайної, а я б навіть сказав, чудернацької, еліптичної форми. Була вона, скоріш за все, золотою, хоча дивний світлий відблиск натякав на незвичайний сплав золота і якогось такою ж мірою прекрасного, але невідомого мені металу. Тіара була у чудовому стані, і можна було годинами споглядати загадковий, аж ніяк не традиційний візерунок — це було поєднання суто геометричного малюнка з морською тематикою, — вирізьблений чи відлитий на її поверхні з непідробною майстерністю і талантом справжнього митця.