Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Різко контрастувала із виглядом тіари історія її появи в музеї; міс Тілтон описала усе коротко і прозаїчно: 1873 року її як заставу за мізерну суму лишив у ломбарді на Стейт-стріт якийсь інсмутський п’яничка-матрос, убитий пізніше під час бійки. Товариство придбало її безпосередньо у власника ломбарду, після чого вона зайняла у музеї місце, гідне її неперевершеної краси. Вважалося, що вона походить зі східної Індії або Індокитаю, хоча така оцінка носила відверто умовний характер.

Сама міс Тілтон ретельно проаналізувала всі можливі гіпотези щодо походження тіари та її появи в Новій Англії і схилялася до думки, що прикраса була частиною екзотичного піратського скарбу, свого часу знайденого старим капітаном Обедом Маршем. Ця думка знайшла своє підтвердження в тому, що одразу після того, як тіару виставили для огляду, від родини Маршів почали надходити пропозиції продати її за чималі гроші, і вони й до сьогодні не полишають наміру викупити цю коштовність, але Товариство на такі пропозиції незмінно відповідає відмовою.

Проводжаючи мене до дверей музею, добра дама сказала, що теорія про «піратське» походження статків Марша особливо популярна серед місцевої інтелігенції. Її особисте ставлення до похмурого Інсмута — в якому вона, до речі, ніколи не була — полягає у цілковитій зневазі до громади, рівень культурного розвитку якої постійно падає; ще вона повідомила, що чутки про поклоніння городян дияволу частково виправдані — там і нині існує якийсь культ, що набув поширення і навіть підім’яв під себе усі традиційні церкви.

Називається ця секта, як сказала кураторка музею, «Езотеричний орден Дагона»; вона є таємним псевдоязичницьким культом, що століття тому потрапив сюди зі Сходу, коли рибний промисел в Інсмуті був на межі зникнення. Таку незвичайну живучість секти в середовищі простих людей жінка схильна пояснювати тим, що з її появою пов’язують відродження рибальства, коли моряки почали повертатись додому з хорошим уловом. Доволі швидко секта посіла у місті домінуюче становище, цілком витіснивши Вільних франкмасонів і обравши своєю резиденцією старе приміщення Масонської ложі на Нью-Черч-Ґрін.

Для побожної міс Тілтон цього було цілком достатньо, аби сторонитися давнього міста, що стало осередком занепаду й запустіння, для мене ж це стало додатковою причиною відвідати його. До кола моїх інтересів, що охоплювало архітектуру й історію, тепер додався ще й нестримний потяг до вивчення антропології, і я ніяк не міг заснути у тісній кімнатці, з нетерпінням чекаючи світанку.