Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Я вже казав, що Денфорт рішуче відмовився розповісти, яке страшне видиво змусило його так нестямно заволати; на моє переконання, це страхіття і стало причиною його нинішнього розладу. Перелетівши на інший бік гір і наближаючись до табору, ми почали гучно обмінюватись репліками, намагаючись перекричати ревіння двигуна і завивання вітру. Наша розмова точилася переважно навколо взаємних обіцянок не розголошувати нічого, що має стосунок до жахливого міста. Ми дійшли згоди, що деякі таємниці не слід відкривати чи легковажно обговорювати, і я б не випустив і пари з вуст, якби не виникла потреба будь-що зупинити експедицію Старквезера-Мура та відмовити ще декого від планів вирушити у ті краї. Задля мирного існування і безпеки людства необхідно залишити у спокої окремі темні, недосліджені куточки Землі та її безодні, аби почвари не прокинулися од вічного сну, диявольські створіння, які зуміли вижити, не повиповзали зі своїх темних лігвищ, готові до нових великих завоювань.

Денфорт натякав, що останній його жах — лише міраж. Як він казав, це жодним чином не пов’язано ані з кубічними спорудами на схилах, ані з лабіринтами гір божевілля, в яких гуляє відлуння і клубочиться пара. Диявольське видіння, що промайнуло серед хмар, на мить показало йому, що лежить за фіолетовими горами на заході, до яких не наважувались наближатися навіть Древні і яких вони так боялися. Цілком вірогідно, що видіння те було цілковитою маячнею, яку спричинив попередній стрес та справжній міраж, бачений нами напередодні біля табору Лейка, однак для Денфорта все це було настільки реальним, що й досі його мучить.