Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Щойно автобус спустився до міста, на тлі неприродного спокою і тиші я почув невтишимий звук водоспаду. Перехняблені нефарбовані будинки обабіч дороги стояли щільніше і скидалися на міські більше, ніж бачені раніше. Міський краєвид обмежувався однією вулицею, і лиш де‑не-де я помічав залишки мощених кругляком і облямованих колись цеглою хідників. Усі споруди були, очевидно, покинуті, а в кількох місцях між ними зяяли величезні прогалини, і тільки залишки димарів та підвалів підказували, що на місці руїн колись стояли будинки. І над усім цим витав нудотний, просто нестерпний сморід гнилої риби.
Незабаром з’явилися перші роздоріжжя і перехрестя — ті, що відгалужувались ліворуч, вели до моря, до немощених доріг і запустіння, а правобічні прямували туди, де ще були помітними залишки колишнього достатку. Я поки що не бачив людей на вулицях, хоча де‑не-де вже траплялися ознаки життя: то тут, то там фіранки на вікнах, припарковане пошарпане авто біля хідника. Самі хідники були тут у помітно кращому стані, і попри поважний вік будинків — переважно дерев’яні й цегляні споруди початку дев’ятнадцятого сторіччя — складалося враження, що вони цілком придатні для життя. Як шанувальник старожитностей я дуже швидко майже забув і про огидний запах, і про відразу до цього лиховісного місця і з наростаючим зацікавленням вишукував пишноти занедбаного прибульця з минулого.
Проте, ще не діставшись місця призначення, я знову був прикро і навіть болюче вражений. Автобус викотився на своєрідну площу серед міста, з двох її боків стояли церкви, а просто у центрі виднілися залишки клумби. Праворуч я побачив велику будівлю з колонами, її колись білий тиньк став сіро-землистого кольору і почав обсипатись, а вивіска на фронтоні — золотисті літери на чорному тлі — вицвіла настільки, що я ледве зміг розібрати: «Езотеричний орден Дагона». Так ось де колись була масонська ложа, а нині звив гніздо язичницький культ! Поки я вчитувався у напівстерті літери напису, мою увагу несподівано привернув надтріснутий і хрипкуватий звук дзвона з церкви навпроти; я миттю повернув голову, щоб глянути у вікно з мого боку автобуса.
Звук ішов від приземкуватої кам’яної церкви, зведеної, судячи з вигляду, набагато пізніше за навколишні будинки, — неоковирної подоби готичних соборів з непропорційно високим цокольним поверхом і віконницями на вікнах. Хоча стрілок на годиннику з мого боку будівлі не було, я знав, що грубі удари сповіщали про одинадцяту годину. Потім раптово всі думки про час стерлися з моєї свідомості, їх витіснили повні невимовного жаху яскраві образи, і сталося це раніше, ніж я встиг зрозуміти, що трапилось. Розчахнуті двері церкви відкривали чорний прямокутник внутрішнього приміщення, і поки я вдивлявся у цю чорноту, щось її перетнуло — а може, мені це лише здалося. Розум обпекло усвідомлення якогось жаху, який здавався ще страшнішим через те, що, ретельно все проаналізувавши й зваживши, нічого жахливого я в ньому не знайшов.
Це була жива істота — перша жива істота, не рахуючи водія, відколи ми в’їхали до центральної частини міста, і якби я був менш знервований, можливо, нічого страшного мені б і не привиділось. За якусь хвильку я з’ясував, що то був пастор, хоча й у досить незвичному одязі, вочевидь, запровадженому, коли Орден Дагона оновив ритуали місцевих церков. Річ, яка одразу привернула мою увагу і викликала напад тваринного страху, була високою тіарою на його голові — точною копією тієї, яку показувала мені міс Тілтон минулого вечора. Ця ж, розбурхуючи мою уяву, надавала млявому обличчю і всій незграбній зовнішності суб’єкта в рясі огидного й лиховісного виразу. Скоро я зрозумів, що в цьому разі нема сенсу говорити про вплив якихось моторошних псевдоспогадів. Хіба ж дивно, що загадковий місцевий культ взяв за один із символів унікальний головний убір, з якихось причин добре знайомий усій громаді — скажімо, як частина знайденого скарбу?
Аж ось на хідниках з’явилися моложаві на вигляд, однак худі й відразливі чоловіки, які чимчикували хто поодинці, а хто по двоє-троє. Подекуди на нижніх поверхах напівзруйнованих будинків були маленькі крамнички з припорошеними пилюкою вивісками, а ще я розгледів кілька припаркованих біля хідників вантажівок. Наш автобус поторохтів далі, і з кожною наступною миттю шум водоспаду ставав гучнішим, аж поки я нарешті побачив попереду доволі глибоку річкову протоку і широкий місток з металевими поручнями, за яким відкривалася простора площа.