Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Численні скарги ліберальних організацій на неправомірні дії влади розглядали на нескінченних конфіденційних слуханнях, внаслідок яких для зацікавлених осіб влаштували кілька інспекційних поїздок до в’язниць і таборів. Хоч як це дивно, але після цього ініціатори перевірок зайняли вкрай пасивну позицію замовчування. З газетярами владі довелося поморочитися довше, хоча, зрештою, й вони виявили готовність співпрацювати з урядом. І лиш одна газетка — таблоїд, який ніхто не брав до уваги через дешеву сенсаційність матеріалів — надрукувала матеріал про глибоководну субмарину, що буцімто випустила кілька торпед у морській безодні неподалік Рифу Диявола. Йшлося про невисокий чорний риф за якихось півтори милі від гавані Інсмута, але почута від якогось моряка у портовому кублі новина виглядала неправдоподібною.
Мешканці Інсмута і навколишніх містечок у розмовах між собою приділяли цим подіям чимало уваги, але ухилялись від балачок зі сторонніми. І не було нічого нового в тому, про що вони шепотілися і на що натякали, вони говорили про майже спорожнілий Інсмут, який ось уже ціле сторіччя практично вимирає, — ті ж самі лякалки і здогадки, що й багато років тому. Життя навчило їх оберігати таємниці, а тому будь-які спроби щось із них витягти були приречені на невдачу. І самі вони знали небагато, а відокремлені від Інсмута неозорими безлюдними та пустельними солончаками сусіди — ще менше.
Що ж до мене, то я маю намір порушити обітницю мовчання і дещо розповісти про ті події. Гадаю, що справа і так набула значного розголосу, тож моя розповідь про наслідки поліцейських рейдів та обшуків у Інсмуті хіба що трохи поглибить шок і відразу широкого загалу. Ті ж таки знахідки полісменів можна тлумачити дуже по-різному, і я не знаю, чи повною мірою відповідає реальності інформація, якою зі мною поділилися, проте маю доволі багато підстав не бажати докопуватися до істини. Особисто я мав нагоду ближче за будь-кого з обивателів познайомитися з цією справою, і, здається, все це може підштовхнути мене до рішучих дій.
Річ у тім, що це я у страшній паніці втік з Інсмута рано-вранці 16 липня 1927 року, і саме мої сполошені заклики до властей привернули увагу до згаданих подій. Поки в усіх на вустах були плітки з цього приводу, я волів зберігати мовчання, але тепер, коли справа стала надбанням минулого і більше не викликає зацікавлення з боку громадськості, у мене виникло дивне нестримне бажання поділитися спогадами про кілька страшних годин у сумнозвісному, сповненому лихих очікувань порту, справжній обителі смерті й блюзнірства. Сама вже ця розповідь допоможе мені віднайти віру в себе та власні можливості і пересвідчитись, що я був аж ніяк не першим, хто піддався нав’язливим страхітливим галюцинаціям. А ще це допоможе мені зважитись на жахливий крок назустріч незнаному.
Я ніколи не чув про Інсмут аж до пори, коли вперше і поки що востаннє його побачив. Я святкував повноліття, подорожуючи Новою Англією, навідував варті уваги пам’ятки, антикварні крамниці, місця, пов’язані з історією нашого роду; із стародавнього Ньюберіпорта я думав вирушити прямісінько до Аркгема, звідки бере початок рід моєї матері. Свого автомобіля у мене не було, тож я подорожував потягом, попутками чи автобусом, завжди обираючи найдешевший спосіб пересування. У Ньюберіпорті мені порадили їхати паротягом до самого Аркгема; і саме тоді, стоячи біля каси тамтешнього вокзалу і сумніваючись, чи варто купувати такий дорогий квиток, я й дізнався про існування Інсмута. Дебелий і вельми здогадливий касир, судячи з вимови, не місцевий, схоже, поспівчував моєму бажанню заощадити і запропонував досить несподіваний варіант, про який ніхто до того мені не розповідав.
— Ви могли б сісти на отой старий автобус, — сказав касир, повагавшись, — хоча він і йде не зовсім тим маршрутом, який вам потрібен, через Інсмут — можливо, ви чули про нього, — не всім це подобається. Водій — чолов’яга з Інсмута, Джо Сарджент, і йому рідко щастить набрати тут пасажирів, та й в Аркгемі також. Дивно, що сам автобус ще ходить. Проїзд у ньому досить дешевий, хоча я дуже нечасто бачив більше двох-трьох пасажирів у салоні, та й ті виключно з Інсмута. Відходить він з площі — навпроти аптеки Геммонда — двічі на день: о десятій ранку та о сьомій вечора, якщо тільки не змінили розкладу. На вигляд — справжня таратайка, втім, сам я ніколи ним не їздив.
Ось тоді я вперше почув про загадковий Інсмут. Мене могло зацікавити будь-яке містечко, не позначене на мапі або забуте путівниками, а на додачу цікавість підігріла дивна манера касира про нього розповідати. Місто, яке здатне викликати настільки щиру неприязнь сусідів, міркував я, мало бути щонайменше незвичайним і цілком заслуговує на увагу з боку мандрівника, і якщо це перед Аркгемом, я там вийду. Словом, я попросив касира розповісти про містечко детальніше. Касир говорив без поспіху, і я вловив у його голосі нотки зверхності.