Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна
- Автор: Браун Дэниел Джеймс
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-36-4
- Переводчик: Любовь Пилаева
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна». Краткое содержание книги:
Друга переносить нас до Німеччини, де Гітлер уже задумав свій найстрашніший план — Другу світову Перш ніж розв’язати війну, він прагне приспати ворога — показати, що Німеччина гостинна, вільна і мирна держава. Задля цього керівництво країни вирішує провести Олімпійські ігри 1936 року, куди, у складі збірної США з веслування, потрапляють наші герої.
Створена на основі реальних подій, книга розповідає про дружбу, вірність і відчайдушну боротьбу добра та зла. А головне — проводить паралелі з сучасним світом, змушує замислитись над тим, що подібний сценарій може повторитися, або навіть вже повторюється, сьогодні.
У перший день підготовки до перегонів у Поукіпзі Ульбріксон здивував зграйку спортивних оглядачів на човновій станції, оголосивши, що другий курс не конче утримає свій статус основної університетської команди в Поукіпзі, незважаючи на їхню перемогу в Окленді. Він зазначив, що є старші хлопці в човні юніорів із великим досвідом і талантом. Деякі з них заслужили на участь у національному чемпіонаті університетських команд, перш ніж закінчать навчальний заклад. Зважаючи на те, як ішли справи, Ульбріксон був, ймовірно, цілком щирим щодо цього питання. Він почувався зле через те, що розчарував старших хлопців у Окленді, особливо у світлі того факту, що вони виграли заключні випробування на лимані, після чого тренер порушив свою обіцянку їм. Але було щось іще. Він добре знав, що старші хлопці абсолютно домінували в конкурентній боротьбі в Окленді. Другокурсники, натомість, перемогли своїх суперників із найменшою перевагою і завдали багато хвилювань своєму тренерові, поки він чекав на офіційні результати. Це аж ніяк не грало на їхню користь.
Джо та інші другокурсники не могли в це повірити. Вони не лише перемогли інший екіпаж на лимані. Вони побили університетську команду Каліфорнії, що відстоювала свій титул національних чемпіонів. Вони вже перевершили самих себе, перемігши старших і значно досвідченіших хлопців, той самий екіпаж, який Ебрайт, імовірно, візьме до Поукіпзі. І раптом їхній статус університетської команди знову опинився під загрозою. Розлючені, вони вирішили поставити юніорів на місце, щойно вийдуть на воду.
Натомість вони вправно саботували себе і своє становище. 9 травня Ульбріксон провів ще одне змагання один на один між цими двома човнами. У катері тренера був важливий гість: Дж. Лайман Бінгем із Аматорської спортивної спілки (АСС), близький соратник Ейвері Брандеджа, президента АСС і Американського Олімпійського комітету. Коли Ульбріксон викрикнув команду на старт через свій мегафон: «Усім готуйсь... Веслуй!», човен юніорів із Боббі Моком на кормі відірвався від другокурсників швидко, легко і рішуче. Ульбріксон завів двигун катера, проплив униз повз обидва човни і гаркнув: «Шлях, достатньо!» Він вишикував їх знову і скомандував ще один старт. Знову ж таки, юніори рішуче відірвалися вперед. Бінгем повернувся до Ульбріксона і сухо запитав: «Який, ти казав, був основний університетський? Може, я дивився не на той екіпаж?» Ульбріксон був збентежений.
Протягом наступних кількох тижнів Ульбріксон ганяв обидва човни один проти одного знову і знову. Іноді другокурсники вигравали, але, як правило, програвали. Вони веслували добре, коли пливли самі, але тільки-но бачили старших хлопців, зазнавали повної поразки. Місяці насмішок далися взнаки — вони в’їлися їм в печінки.
У квітні Ульбріксону не залишалося нічого, крім як оголосити обом національним телеграфним агенціям, що екіпаж другокурсників був прекрасним. «Потенційно найкращий екіпаж із тих, котрі я тренував», — сказав він перед усім світом. Тепер, схоже, вони збирались зробити з нього дурня. Він провів їх у свій кабінет, закрив двері і зачитав їм акт протесту. «Якщо ви не можете взятися за справу, я розіб’ю команду», — прогарчав він. Ульбріксон ненавидів навіть промовляти це. Він досі не забув приголомшливий спосіб, у який другокурсники роком раніше вибороли свою перемогу серед новачків в Поукіпзі. Цього не забув ніхто. Майже кожне згадування у пресі про них повертало назад до того моменту в Нью-Йорку, коли їхній човен відірвався від суперників, так, наче його рухали вперед молоді боги, а не юнаки. Але Ульбріксон знав, що, врешті-решт, це були не боги, а хлопці, які мали виграти веслувальні перегони і, на відміну від богів, були схильні до помилок. Це була його робота — віднайти їхні недоліки і виправити їх, якщо можливо, або замінити їх, якщо виправити неможливо.