Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Як і зазвичай, коли політика не вдавалась, керівники списували все на «саботаж». Під час шахтинського судового процесу в 1928 році вони сфокусували увагу на інженерах-гірниках, на котрих переклали вину за невдачі у важкій промисловості. Тепер високопосадовці шукали винних серед працівників сільського господарства. Навесні 1931 р. агенти спецслужб у Вінниці розкрили та ліквідували «контрреволюційну диверсійну організацію» «Трудова селянська партія». Більшість із шістнадцяти осіб, заарештованих за «організацію саботажу в усіх сферах сільського господарства: планування, землеустрою, кредитування, постачання частин для машин тощо», були агрономами. Переважно вони були членами Подільського філіалу Всеукраїнського агрономічного товариства (ВАТ) — організації, заснованої в 1923 році. Тепер їх звинуватили в прагненні «повалити радянську владу і встановити буржуазно-демократичну республіку».

Хоча біографії цих людей не виглядали вочевидь «контрреволюційними», однак це були освічені люди, котрі мали зв’язки як у місті, так і на селі. Це була саме та категорія підозрюваних, що найбільше цікавила ДПУ. Степан Чернявський був агрономом, який працював державним службовцем ще з часів Петлюри та був головою Подільського земельного управління. Юхим Підкуй-Муха — секретарем тієї ж організації. Іван Олійник — професором сільськогосподарського інституту в Кам’янці-Подільському. Інші працювали в сфері кредитування сільського господарства або як експерти в різних галузях землеробства та скотарства. Цю групу освічених людей звинуватили не лише в численних проблемах сільського господарства, а й у поширенні контрреволюційних ідей серед селян. Судову справу широко висвітлювала радянська преса; більшість звинувачених засудили на термін від трьох до десяти років у ГУЛАЗі.[552]

Цей пошук «цапа відбувайла» був ефективним, але лише у вузькому сенсі. Арешти агрономів, пошук «ворогів» та вигнання групи партійців частково пояснювали нездатність України виконати свої квоти, але ці заходи не допомогли виробити більше зерна. Розлючені телеграми з Москви також не сприяли зростанню кількості зерна.[553] Ситуацію не покращила й заява Мікояна в жовтні 1931 року, що річний план все-таки повинен бути виконаний, незалежно від погоди, тому всі регіони, що не постраждали від посухи, повинні дати більше зерна. Навіть він сам визнав, що це, мабуть, було несправедливо: «Люди важко працюють... але ми вимагаємо ще більше». Але навряд чи це могло на щось вплинути, адже цей наказ не міг збільшити кількість хліба на полицях.[554]

Як погрози, так і переконування зазнали поразки. Залишився тільки примус, і в грудні 1931 року Сталін і Молотов перетворили примус на політику: колгоспи, які не виконали своїх планів хлібозаготівель, повинні були повернути усі позики, трактори та інше обладнання, яке було надано їм в оренду машинно-тракторними станціями. Наявні кошти, у тому числі й ті, що були призначені на закупівлю насіння, конфіскували. Молотов, якого відрядили до Харкова для роз’яснення нових правил, не висловив жодного співчуття. Він зовсім не бажав слухати пояснень про погану погоду чи неврожай. Лідерам української парторганізації Молотов заявив, що проблема полягає не у відсутності зерна, а в їхній некомпетентності. На його думку, українські керівники — погано організовані, тому не змогли мобілізуватися і знайти ту кількість зерна, котру повинні були зібрати. У районах посланець Москви лаяв керівників колгоспів, називаючи їх «куркульськими агентами». Він повторив погрозу Сталіна відібрати їхні трактори і пообіцяв більше товарів для колгоспів, які виконали плани хлібозаготівель. Повернувшись до Москви, Молотов і Сталін надіслали ще одного листа до Косіора, котрий на той час перебував у відпустці в Сочі. Вони наказали йому повернутися в Україну й вимагали, щоб він змусив республіку виконати плани хлібозаготівель.[555]