Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Волобуєв дійшов висновку, що порушуючи економічні питання в майбутньому, Україну слід розглядати не як «провінцію» або «Південь СРСР», а як національно-господарський організм, оформлений історично. Він подав кілька конкретних пропозицій, які мали допомогти подолати спадщину колоніалізму в Україні:

1. Слід переглянути районування Держпляну і раз на завжди відкинути спроби розривати єдиний український націонал-гоподарський терен за критерієм поділу праці в межах колишньої Росії.

2. Треба забезпечити за українськими економ. центрами права й можливості дійсного керівництва всім народнім господарством без винятку.

3. Задля того зокрема слід змінити існуючий порядок керівництва промисловістю.

4. За Союзним Держпляном та іншими центрами повинно зберегти загально-директивні функції.

Українські господарські пляни підлягають зміні лише в разі протиріччя цим директивам. Загально-союзні господарські пляни підлягають попередньому розглядові на Союзному З’їзді Держплянів і остаточному затвердженню двома палатами ЦВК СРСР.

5. Бюджетне законодавство слід індивідуалізовувати, застерігаючи від занадто великого вилучення народньо-господарських прибутків поза межі України і встановити остаточну інстанцію затвердження українського бюджету — ВУЦВК.

6. Сучасні пляни індустріялізації треба переглянути, відкинувши тенденції розглядати руську економіку, як пануючу. Зокрема треба переглянути з погляду економдоцільности плян будівництва нових заводів.

8. Беручи на увагу високий темп аграрного перенаселення в СРСР, слід встановити відповідну всеукраїнську систему регулювання притоку робочої сили з тим, щоб стежити за пропорційним розподілом місць на українських заводах між УСРР та РСФРР.

9. Треба застерегти за Україною та іншими союзними республіками права «дійсної контролі за діяльністю союзних органів» (V конф. КП(б)У), де ще, на превеликий жаль, досить часто відчувається вплив старих великодержавних фахівців-економістів[625].

Волобуєв додав, що економічна політика була центральним фактором у вирішенні національної проблеми. Спадщину колоніалізму в українській мові, літературі й культурі можна було подолати тільки в тандемі з економічною політикою, яка враховувала б існування національно-господарського організму та усвідомлювала, «що Україна — це дещо більше ніж просто сума районів»[626]. Стан справ був такий, що національна ворожнеча могла відновитися на економічній основі. Волобуєв закінчив таким рецептом: «Не слід забувати, що Україна не тільки „Південь СРСР“, не можна, неприпустимо забувати, що вона й Україна»[627].