Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Річицький зауважував, що Волобуєв перейшов на інший бік барикад і розчарувався у здатності Радянського Союзу подолати спадщину колоніалізму, тоді як намагання це зробити було фактично основним напрямом економічної політики СРСР[630].

Річицький продовжив критикувати Волобуєва в наступному номері журналу. Він почав із відповіді на твердження Волобуєва, що опозиція помилялася, бо СРСР був не просто однією країною. Союз був, як відповів Річицький, однією країною в тому сенсі, що було створено єдиний соціально-політичний табір із єдиною плановою економікою. Відкинути цю реальність означало би опинитися в наївному теоретичному блоці із троцькізмом. Пізніше він зазначив, що пропозиції районування, проти яких виступав Волобуєв, уже було відкинуто та здано до архівів. Основним об’єктом його критики було непряме твердження Волобуєва, що СРСР провадив колоніальну політику щодо України. Річицький заперечив це твердження як хибне, антикомуністичне, таке, що працює на користь Донцову й українським фашистам, а також буржуазному націонал-ухильництву. Потім він перейшов до статистики Волобуєва. Беручи цифри не з тих джерел, які використовував Волобуєв, Річицький стверджував, що визиск України царською Росією був, грубо рахуючи, вдвічі більшим, ніж за даними Волобуєва, а відмінність між доходами та витратами Союзу в Україні сягала, можливо, лише половини з того, що визначили Доброгаєв та Волобуєв. Понад те, Річицький оголосив, — очевидно, із офіційною санкцією, — що Держплан мав закрити невідповідність між доходами та витратами протягом п’ятирічки. Він намагався показати, що, аж ніяк не стримуючи розвитку України, як то стверджував Волобуєв, Радянський Союз надавав Україні багато економічних переваг. Річицький завершив тим, що тези Волобуєва були дуже близькі до національного ухилу шумськизму та хвильовизму, хоча він, звичайно, і не опустився до істерично-обуреного тону, який так часто лунав у комуністичній полеміці[631].