Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Після цього Волобуєв звернувся до становища України в останні роки існування Російської імперії й спробував показати, як колоніалізм порушив економічний розвиток України. Він детально проаналізував кілька галузей промисловості, і його точку зору можна проілюструвати одним прикладом. Український чорноземний регіон був (і все ще лишався на той момент) основним у світі регіоном вирощування льону, проте українська текстильна промисловість не відповідала потребам України. Українські тканини спочатку відправлялися до Росії чи Польщі, а звідти поверталися до України й продавалися вже як готові сорочки. Вочевидь було більше економічного сенсу в тому, щоб збудувати текстильну фабрику в Україні, бо таким чином виробництво було би ближчим до сировини, а це, своєю чергою, зменшило би й вартість виробництва. Дослідивши кілька факторів української економіки, Волобуєв спробував показати, що така ірраціональність залишала український внутрішній ринок у міцних руках Росії. Унаслідок цього утворювалася спотворена модель економічного розвитку, бо, як він пояснював, неймовірно швидка індустріалізація України протягом XIX ст., що відбувалася за рахунок західноєвропейського капіталізму, мала на меті прибуток, а не стимулювання збалансованого розвитку української економіки. Навіть спотворений капіталістичний розвиток просував національну консолідацію України як економічного організму, але з тим результатом, що «українське господарство було не звичайна провінція царської Росії, а країна, що знаходилась на колоніяльному становищі»[617].

Цей аналіз привів Волобуєва до основного питання: як подолати спадщину колоніалізму в Україні після революції. З колишніх російських колоній європейського типу Польща і Фінляндія стали юридично незалежними капіталістичними державами, — і Волобуєв остерігався вказувати на відносну природу тієї незалежності, — тоді як Україна ввійшла до Радянського Союзу не як колонія, а як незалежна повноправна республіка. Україна як єдина колишня колонія європейського типу мала потреби, відмінні від потреб інших радянських республік — колоній азійського типу, але офіційні декларації щодо національної політики робилися з урахуванням потреб колоній азійського типу. Такі декларації торкалися проблеми подолання економічного відставання, підхоплення темпів та рівня російського економічного розвитку. Волобуєв обстоював думку, що політика, встановлена XII з’їздом партії, не була насправді придатною для радянської України з її відмітним колом інтересів. Українській економіці не треба було наздоганяти Росію; вона це зробила навіть до революції. Волобуєв вірив, що Україна потребувала чогось абсолютно іншого: «Нашим завданням повинна стати ліквідація того відхилення розвитку продукційних сил України від об’єктивно найраціональнішого, що воно було наслідком певної колоніальної політики»[618].