Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Працю Волобуєва «Про проблему української економіки» було опубліковано 30 січня та 15 лютого 1928 року у випусках «Більшовика України». Матеріал містив аналіз стану української економіки, що доповнював висновки, які раніше зробили Шумський та Хвильовий. Волобуєв спробував пояснити процеси інакше, ніж через стереотип про відносно відсталу колонію, у яку метрополія експортує капітал, і розглянути випадки, де колонія була відносно прогресивнішою за метрополію, наприклад — Польща та Фінляндія під Російською імперією. У статті викладено один із небагатьох змістовних прикладів марксистського економічного аналізу щодо питання про те, що мало б відбуватися, якби імперію захопили так звані антиімперіалісти. Цей аналіз мав посісти важливе місце в інтелектуальній історії марксизму.
Волобуєв поставив питання про те, як мають розвиватися економічно колишні підкорені Російською імперією народи в СРСР. Як і решта національних комуністів, він не був націоналістом у жодному сенсі. Проте попереджав: «Не слід забувати, що наше господарство є складна єдність, і що до окремих частин цієї складної єдности слід підходити, як до суцільних народньо-господарських комплексів»[612]. Отже, він вважав Радянський Союз сукупністю окремих країн, які об’єдналися задля соціалізму без відречення від власної економічної ідентичності. Це бачення всього-на-всього відображало те, на що претендував сам Радянський Союз: бути добровільним союзом народів, територія якого збігалася з територією Російської імперії, і не приймало жодних варіантів домінування Російської імперії над іншими народами. Питання полягало в тому, чи Радянський Союз виконував ці вимоги, і якщо ні — то чому так.
Початковою ідеєю Волобуєва було становлення України як самостійного економічного суб’єкта. Ця думка належала Гринькові; Волобуєв просто повторив її та розкритикував тих російських економістів, що використовували такі евфемізми, як «південь», «південний регіон», «південний захід», «південноєвропейська Росія» чи «південноросійська економіка», замість просто казати «Україна». Він стверджував, що це було не звичайним хибодруком у термінології, а радше результатом фундаментальних помилок у методології, які випливали з їхнього нерозуміння історії дореволюційних російсько-українських економічних відносин[613].
Щоб зрозуміти природу української економіки та її зв’язки з Росією, Волобуєв вважав за необхідне розглянути природу колоніалізму й того, чи можна говорити про єдиний тип колонії. Російська імперія, як він зазначив, сама була напівколонією західного капіталізму, але це не робило її менш сильною відносно власних колоній. Зазвичай вона сприймала все з погляду більш прогресивної «метрополії», що керувала відсталими народами колоній, куди експортувала капітал. Проте Фінляндія була сучаснішою, ніж Великоросія, і, незважаючи на свою колоніальну залежність, також експортувала капітал. З цього прикладу стало зрозуміло, що треба розрізняти колонії, до яких метрополія експортувала капітал і з яких імпортувала сировину, та колонії, що мали власне промислове виробництво, експортували капітал і фактично імпортували сировину з метрополії. Нехарактерна зміна економічних ролей у економічно прогресивних колоніях, таких як Польща та Фінляндія, означала не що ці країни припинили бути колоніями, а що вони були колоніями зовсім іншого типу. Ця обставина спонукала Волобуєва провести фундаментальне розрізнення між типами колоній, які базувалися б на рівні їхнього розвитку. Прогресивніші, ті, що експортували капітал, він назвав колоніями європейського типу; а відсталіші, ті, які виробляли сировину — колоніями азійського типу. Російська імперія правила обома типами колоній. Туркестан і Закавказзя були прикладами колоній азійського типу; Фінляндія, Польща й Україна — приклади колоній європейського типу[614].
Після розробки цієї загальної теоретичної рамкової структури Волобуєв зосередив свою увагу на колоніальній політиці Росії в Україні в епоху індустріального капіталізму. Він насамперед нагадав своїм читачам, що рівень політичної залежності та рівень економічної залежності тієї самої колонії не обов’язково збігаються. Наприклад, Єгипет свого часу мав більше правової незалежності, ніж Україна за царизму, хоча й був більш економічно залежним. До того ж Україна не завжди мала однаковий колоніальний статус. Спираючись на праці Олександра Оглоблина та Михайла Слабченка, двох провідних істориків української економіки 1920-х, Волобуєв простежив еволюцію України від колонії азійського типу до колонії європейського типу. Впродовж цього процесу українська економіка ніколи не була абсолютно поєднана з Росією; вона завжди залишалася відокремленим суб’єктом, хоча й залежним. Він вважав, що цей шлях еволюції від азійського до європейського типу колоніального статусу був універсальною тенденцією. Самі терміни «європейська» та «азійська» були просто зручними у використанні, адже азійські колонії, як-от Індія, починали розвиватися індустріально до тієї стадії, на якій могли вже експортувати капітал. Навіть за часів царизму Азербайджан із його високорозвиненою нафтовою промисловістю демонстрував ознаки трансформації в колонію європейського типу[615].
612
Волобуєв, Михайло. До проблеми української економіки. / Документи українського комунізму. Вступна стаття Івана Майстренка. Нью-Йорк: «Пролог», 1962. С. 132.
613
Там само. С. 133–137.
614
Там само. С. 137–141.
615
Там само. С. 141–157.