Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Це, так би мовити, «обов'язковий», програмовий вірш, у якому поет, який хоче, аби його книжка була видана, мусив показати позитивні перетворення або здобутки країни Рад. Ввести до канви вірша оптимізм і засвідчити вірність комуністичним ідеалам.
Як бачимо, це не надто вдається поетові. Замість оспівування звершень він веде мову про самобудування людини, прикладом для чого може бути й тяжкий труд людей праці.
Нічого дивуватися, що, коли надійшов час «зарубати» запущену вже до друку збірку, «досвідченому» внутрішньому рецензентові було не так складно це обґрунтувати.
«Молодий поет Василь Стус, судячи по окремим віршах, строфах, а то — і рядках — людина талановита, — розпочинає Нагнибіда свою рецензію. — …Можна… навести чимало вдалих поезій, гарних строф з поезій Василя Стуса. Але не вони, на жаль, визначають форму, зміст, дух усієї книги…
Перечитуєш… і дивуєшся з того, як молода людина, сучасник наших буремних, героїчних, а часом і драматичних подій, зуміла відмежуватися від них, заховатися від них у світ своїх дрібних переживань і невиразних прагнень.
Нова, найголовніша риса нашого суспільства — почуття колективізму, почуття спільності боротьби та інтересів, наче і невідомі автору…
Світ сповнений подіями історичного значення, працею мільйонів людей соціалістичного табору, які зусиллями своїми перетворюють світ, людину, дивують своїми відкриттями, подвигами все людство… Життя сповнене чудодійними проявами людського героїзму в ім'я великої мети.
Але все це (в більшості поезій рукопису) — поза увагою В. Стуса. Його цікавить дріб'язок, далекий від життя. Його ліричне «я» захоплене дрібними переживаннями, умовною філософічністю, яка нічого спільного не має з справжньою філософією, яка вторгається в життя, в переживання людей, в їхні долі. Чи не тому в книзі зустрічаємо мало сюжетних поезій, а в ліриці переважає байдуже «міркувальництво», яким поет абстрагується від живого життя, його героїв.
Хай не ображається Василь Стус за цю правду, бо саме в ній, на мою думку, найголовніший недолік рукопису»[383].
Втім, не всі звинувачення Нагнибіди безпідставні. Зокрема, коли рецензент твердить, що поет прагне «навмисно ускладнити вірш, вивернути слово не по-людському»[384], то під цією думкою могли б підписатися, коли б мова не йшла про «зарубування» книжки, й чимало Василевих друзів.
Не такої поезії хотілося їм. Публіцистичність Холодного — ось що відповідало духові й настроям часу, а метафоричність Воробйова чи ускладнена філософічність Стуса були ніби з іншої планети. Підтвердженням цього є те ж таки обговорення в Спілці письменників, яке Василь довго з прикрістю згадував. Але так, певно, буває завжди. Публіцистичний вірш зрозумілий, легше й краще сприймається публікою. Нагромадження ж образів чи метафор ще треба вміти сприйняти й зрозуміти. А коли чогось не розумієш, воно видається небезпечним.
Внутрішньому рецензентові навіть не довелося писати про відчутне в багатьох віршах неприйняття молодим автором багатьох сторін соціалістичної дійсности. Хоча — міг би, і це було б правдою.
Внутрішній рецензент не приховує роздратування книжкою: «коли уважно вчитуєшся в нарочито ускладнені поезії В. Стуса, то помічаєш, що мисль у них куца, думки — на гріш»[385]. Бо чим іншим поясниш це бездоказове твердження людини «системи»? Формальні недовершеності, ще відчутні у Стусових віршах цього часу, дозволяють М. Нагнибіді називати внутрішню органіку автора безмежною сваволею, що рушить та руйнує усталений порядок речей. І це справді — гріх, великий гріх перед системою та людьми, яким ця система забезпечує благополуччя в обмін на вірну службу.
382
Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 1. — С. 207.
383
Внутрішня рецензія M. Нагнибіди на збірку В. Стуса «Круговерть». — Копія зберігається в архіві родини поета.
384
Там само.
385
Там само.