Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Окремо варто сказати кілька слів про коло, що сформувалося довкола Світличного впродовж 1964—1965 років. У товаристві гуртувалися Людмила Семикіна та Василь Стус, Іван Дзюба та Галина Севрук, Вячеслав Чорновіл та Алла Горська, Микола Холодний та Лесь Танюк, Ліна Костенко та Роман Корогодський, Михайлина Коцюбинська та Борис Дмитрович Антоненко-Давидович, приїжджали брати Горині та заходив Панас Заливаха. І для кожного в Івана знаходилося слово підтримки та час. Світличний настільки точно знаходив підхід до людини, що кожен був переконаний, що саме йому Іван Олексійович приділяє найбільше уваги. А коли вже сам Світличний із тобою возиться, то твоя творчість таки — не абищо. Після таких розмов у людей ніби виростали крила, з'являлися нові творчі ідеї та плани.
За кілька місяців Василь Стус став у цьому середовищі своїм, а воно виявилося тим життєдайним гумусом, в якому визрів та почав зреалізовуватися Стусів талант.
29 лютого 1964 року поет знову черкнув кілька слів у «Щоденнику», який вів украй нерегулярно (можуть перевірити!): «18 лютого — вечір Лесин у Музеї. Виступали Воронько, Забашта, Ткаченко, Кирейко, дружина Вишні, Коротич, Антоненко-Давидович, Костенко. Останнім — овацію. Антоненко-Давидович — про служіння Україні (слова Франка), інше — 3 вірші — про мову — шовінізм — була ще Україна-Малоросія, а ти вже українкою була.
Про поезію: цар і цариця: слово втрачає святість, передане через євнухів; „ми всі на барикадах“ — солдати, вороги і санітари.
Вчора — у Антоненка-Давидовича. Розповів чимало цікавого про 3 [три різні обличчя] Довженка (Довженко на Арсеналі з червоним шликом; Довженко — пристосованець, пихато-геніальний; Довженко — задумливий).
Довженко і Берія (звездочка, своё, звездочка). Стаття промову — для Дитвидаву його (усмішка, посмішка). Скаба і т. ін.»[377]
У цей час Василь нагадував губку[378], яка жадібно вбирає в себе нову інформацію, якої так бракувало в Донецьку. Леонід Селезненко пригадує, що вже тоді Василь був добре обізнаний із творчістю Марселя Пруста, Джойса, Селінджера, що було великою рідкістю. Із української поезії виокремлював М. Вінграновського, Л. Костенко, І. Драча, із класики перечитував Т. Шевченка, молодого П. Тичину, «Лесю Українку якоюсь мірою», із російської — Б. Пастернака та М. Цвєтаєву.
У середині 1964 року поет здає до видавництва «Молодь» збірку «Круговерть» на 137 сторінках машинопису.
Збірка складалася з трьох розділів — «Рожеве півколо», «Біль — Білий день» та «Круговерть»[379]. У 1964-му збірка навіть здавалася Стусові певним досягненням. На жаль, повністю реконструювати її текст неможливо, бо після того, як 1965-го року було розсипано її набір, поет не зберіг рукопис. Готуючи до друку збірку «Зимові дерева», він просто вийняв машинописи кількох десятків віршів і приєднав їх до нової книжки.
Попри це, на підставі негативної рецензії на збірку Миколи Нагнибіди та проведеного упорядниками «Творів» Василя Стуса текстологічного дослідження збірку «Круговерть»[380] вдалося відновити бодай частково.
Вірші кожного розділу були написані в певний період і будувалися приблизно за однаковим планом: «Рожеве півколо» — вірші, написані ще до війська, «Біль — Білий день» — армія, «Круговерть» — вірші, написані після 1961 року. Схематично план кожного розділу був наступним: «1. Війна — солдати. 2. Праця. 3. Чуття. 4. Край. 5. Пейзажі»[381]. Щоправда, віршів громадянського, патосного звучання ні в реконструйованій збірці, ані в архіві поета відшукати не вдалося. Можна припустити, що до вибудуваних у такий раціональний спосіб розділів ці вірші або мусили бути з часом додані, але так ніколи й не були написані, або ж були безжально викинуті автором не лише з книжки, а й із домашнього архіву відразу по тому, як видавництво повернуло рукопис.
Останній розділ «Круговерті» став основою «Зимових дерев», тому про композицію цього розділу щось говорити взагалі неможливо.
Своєрідним заспівом кожного розділу був вступний вірш — емоційно-раціональне осмислення місця людини в просторі, у світі, у сьогоденні, що проектувалося на вічність. У ньому ніби фіксувалося світобачення Василя Стуса в кожний із періодів його зростання. Подекуди голос поета ще фальшує патетикою («ГОМОНИ! ГОМОНИ!..»), проте вона приглушується парадоксальними висновками з очевидних, здавалося б, спостережень, оніжнюється лагідними барвами пейзажів («Нашорошений пролісок…», «Ловить кожне вікно по сонечку…», «Накрапив нам дорогу пізній глід…»), наближує солодкаву ліричність до реалій жорсткого XX ст. («В понеділок зустрівся з дівчиною…»). Публіцистичність у Стуса часто заміщується метафізикою:
377
Щоденникові записи Василя Стуса на кількох аркушах 1963—1964 рр. — Зберігається: ІЛ НАНУ, фонд 170, од. збер. 1201, арк. 2.
378
Див. зокрема: Леонід Селезненко // Нецензурний Стус. Частина 1. — С. 247.
379
Див.: Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 1.
380
Детальніше про реконструкцію збірки див.: Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 410—411.
381
Там само.