Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
«Знову працював, — повідомив Морпєх. — Позиція та сама». — «Прийняв».
Вони крадькома пройшли в кінець коридору, прислухаючись до звуків за дверима, але — тихо, немов зараз десь звідсіля не убивають людей.
Враз загудів ліфт, спускаючись донизу. А потім — знову став підійматися вгору. Дід відштовхнув Заумного у темний закуток, віддав йому свою каску та яскравий журналістський жилет, а сам зачаївся біля ліфта. Це міг бути спостерігач, «третій номер» снайпера знизу, який вирішив перевірити, чим тут займається журналіст невідомо якого видання і для чого він сюди прорвався.
У Діда у руці блимнуло лезо багнета від Mauser Gewehr 98. Двері ліфта розчинилися і в коридор пролилось гостре світло. По центру на підлозі вималювався силует чоловіка з піднятими в готовності руками, в яких він тримав щось схоже на пістолет. Силует сторожко зробив крок уперед, потім другий. Оглянувся, чи немає тут небезпеки, але не помітив нічого. Вийшов, продовжуючи утримувати пістолет угору.
І тут тихо, немов тінь, з-за спини до нього ковзнув Дід, приклавши до горла правою рукою гострій багнета, а ліва рука опинилась у нього на пістолеті так, що вказівний палець проліз під курок і заблокував його, щоб той не міг вистрелити.
— У яких апартаментах снайпер? — зловісно просичав Сергій так, що незнайомець відчув на щоці його гарячий подих.
Він спробував вистрелити, щоб дати сигнал небезпеки, але нічого не вийшло. Дід тільки засичав від болю через те, що той притис йому палець курком, і потягнув багнетом по горлі. Пекучий гострій розпоров шкіру над кадиком. Противник якось невміло смикнувся, зробив спробу звільнитися, але загострений до стану бритви ніж ще більше уп’явся у горло. Той запанікував, випускаючи пістолет і хапаючись руками за лезо ножа, аби тільки відштовхнути його від горла!!!
— Сімдесят другий… — нарешті прохрипів.
Але це вже нічого не вирішувало у його житті. Сергій перехопив пістолет, ще раз провів гострієм багнета по горлу противника, перекинув у руці ніж і жалом увігнав його ворогу через ліву ключицю по діагоналі у серце. Противник захрипів і, смикаючись усім тілом, важко опустився на підлогу.
Дід озирнувся. Заумний закрив собі рота обома руками і з виряченими від жаху очима дивився на тіло, що доходило в конвульсіях на землі. З розрізаного горла виплескувалися затихаючі фонтани густої чорної крові. Сергій швидко обшукав ворога. Із документів — посвідчення майора СБУ і ключі від апартаменту «72», три мобільних телефони і кілька набитих пістолетних обойм до «макарова». Він витер багнет до одягу вбитого і кинувся шукати 72 кімнату, дорогою перевіривши, чи заряджений пістолет; загнав патрон в патронник.
«Ще постріл», — повідомив Морпєх. Сергій вилаявся і нарешті знайшов потрібний йому номер. Тихенько провернув ключ у замку номера і тихцем увійшов до коридору. Тут було тихо і темно. Пройшов трішки далі, до кімнати. Вогнище, яке охопило Будинок профспілок, заливало світлом і кімнату, і балкон. У відкритих на балкон дверях виднілися двоє. Вони лежали на животах і про щось перемовлялись у рації. Через ревище Майдану не було чутно їхніх слів, тільки огидне рипіння перешкод у радіостанціях.
Сергій важко видихнув, зібрався з духом і зробив кілька рішучих кроків уперед. Другий «номер» почув його кроки, розвернувся і смикнувся рукою до пістолета, але Дід був швидшим і вистрелив йому в голову. Наступний постріл був у плече снайперу. Потім в інше плече, потім з тильної сторони в одне коліно, друге. Його потрібно було повністю паралізувати та допитати.
А Майдан, залитий неприроднім, дивним пломенистим помаранчевим світлом від полум’я, що охопило Будинок профспілок, ревів, боровся. Хтось із сотників щось кричав зі сцени, обіцяючи, що скоро прийде підмога і нам потрібно протриматися до ранку… А в Сергія під ногами голосив від болю снайпер, котрий щойно вбивав його побратимів. Він завивав і корчився, не маючи змоги порухати ані руками, ані ногами. Полегшені пустотілі кулі для ПМ, яким заволодів Сергій і тут же застосував, були спеціально створені для спецпідрозділів, точніше мусорів. Вони, потрапляючи у тіло людини, розплюскувалися і розривали м’які тканини, а кості роздрібнювали на мізерні уламки.
Сергію було байдуже, що зараз почуває снайпер. Він оглянув його зброю — «стєчкін»[121] з пристойним боєзапасом. Гранати і гвинтівка ОРСИС Т-5000, розроблена у 2011 році для російських спецпризначенців…
121
АПС — 9-мм автоматичний пістолет Стєчкіна, розроблений в кінці 1940-х – початку 1950-х років, досі використовується у військах.