Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
І були перші перемоги — боєць із 8 сотні спалив мусорський водомет, зумівши кинути у середину кабіни горючу суміш. Майдан заревів від радості, коли побачив, як з кабіни виплигують менти. Майже згорів БТР, котрий ті погнали на барикаду. Це додавало сил і бажання боротися. Бажання жити і перемагати.
Цілу ніч ходили чутки про переговори з Яником, але це не заважало мусорам наступати й наступати. Як тільки захлиналася одна атака, починалась наступна. Та коли інсургенти відступали на кілька метрів, даючи надію мусорам, що вони ось-ось увірвуться на Майдан, перед ними виростала нова стіна барикад і вогню.
Однак до ранку лави захисників стали рідшати — було багато втрат і багато хто залишив поле битви. Стримувати беркутню ставало все важче й важче. Повстанці відступали, будували нові лінії оборони, палили шини. Мусора заливали шини водою, закидували повстанців гранатами, розстрілювали їх, але ті знову відступали помалу, потрошки, не вклоняючись кулям і гранатам. Вони відступали, як гвардія Наполеона під Ватерлоо. Так і хотілося кинути у натовп, прикритих щитами мусорів, слова французького генерала: “Merde! La garde meurt et ne se rend pas!”[124].
Ранок 19 лютого був похмурим. На сцені співали повстанську пісню «Лента за лентою», потім молилися. За ніч територія Майдану, розширилась за рахунок захопленого Поштамту і кількох міністерств. На Хрещатику встановили намети. З боку Бессарабки нескінченим потоком під’їжджали машини з продовольством і «боєприпасами». Підтягувалися кияни, мешканці найближчих до столиці міст і містечок.
На допомогу Майдану, ще вдосвіта, прорвалися два автобуси зі Львова. Завдяки такому підкріпленню майданівці на світанку трохи відтіснили мусорів. Після кількох нічних спроб штурму менти геть видохлись і відступили.
Відступивши, зупинилися. Схоже, у них теж були чималі втрати. І люди потребували відпочинку. Нових сил у них не було. Не було морального стимулу. Відпочивали просто на бруківці, часто — на трофейних майданівських матрацах. Схоже, їхні керівники не думали про логістику — ні нормального харчування, ні можливостей для відпочинку. Їм взагалі було насрати на тих, хто їх захищав. Для них це були бездушні іграшкові солдатики, якими можна маніпулювати, як захочеш. Адже вони давали присягу. А під присягу можна багато списати…
Більш-менш стимульованими були лише беркутівці, особливо з Криму і Сходу України. Крім фінансової підтримки від Партії Регіонів вони мали ще й своє уявлення про владу та справедливість, а ще були чомусь переконані, що проти них на Майдані тільки бандерівці та галичани, «рагулі зі Львова». Ну, як переконані… Правду вони знали, але їх вона не влаштовувала. У них була своя правда, вона була озвучена на YouTube якимось Marat Aupov: «Пора уже Украину освободить от этих блядей хохлов-фашистов. Я бы с удовольствием поубивал бы этих полуживотных тварей хохлов. Такая бляцкая нация не имеет право на существование в 21 веке. их надо всех убить. чтоб ни обной хохляцкой падали не осталось на планете»[125].
Після короткого сніданку — чай і бутерброди — Дід зібрав своє військо на нараду.
— Як вам ця нічка? — поцікавився у хлопців.
— Весе-е-е-ела, — протягнув кволо Заумний.
— Мишко казав, що нам потрібно протриматись до завтра, — промовив спроквола Бача. — І тоді «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці»… Хотя я щитаю, шо вони вже здохли. Іменно тогда, кода пішли протів нас. В перву очєрєдь вони здохли морально. А шо вже казать про остальне. Попробуй наступать, када в тебе летять каменюки і коктейлі. А батюшки зі сцени проклинають цілу ніч. І читають сто восьмой псалом. Я коли його чую, срать з перепугу хочеться.
— Це правда, — погодився з його абсолютно філософською сентенцією заспаний і втомлений Морпєх. — Вони вмерли, бо пішли проти власного народу. І вони завжди починали першими. Вони спочатку нас просто пиздили, а потім почали вбивати. Ми тільки хотіли змін у своїй країні. Так що — нас за це вбивати?
— Они считают, что защищают закон, — сказав похмуро Матроскін, котрий вдосвіта повернувся з лінії фронту, весь закіптюжений, сонний і чомусь налаштований на філософський лад.
124
«Гівна вам! Гвардія помре, але не здасться!» (франц.) За легендою, так сказав генерал Камброн при Ватерлоо, коли британці запропонували скласти зброю його гренадерам.
125
Тут збережено авторський правопис і орфографію. Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=LIUdnN70cy0