Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Сергій нахилився до побитої шмари, глянути, чи жива. У тої були розквашені в кров губи, старий синець під оком, але що кинулось у вічі — на всіх пальцях у неї було нанизано кілька десятків обручок і перснів.
Надійшла група Матроскіна, розгарячіла не стільки боєм, скільки перспективою бою і пробіжкою.
— Эти мусора не для войны… — сказав Матроскін. — Стоять на дороге и обирать шоферов — одно, а стрелять в майдановцев — за это ж никто не заплатит. А если не платят, значит, в работе нет смысла.
— Точно, — погодився Сергій. — А тепер ти поглянь, що ми тут наколядували в тітушні. Багатство!
Бійці встигли їх обшукати. З прекрасного — три АКСУ з магазинами і набоями, кілька тисяч доларів і більше десяти тисяч гривень, мобільні телефони, планшети, явно відібрані у киян, а також золоті вироби, одяг, складений поруч із полоненими. Їх вже встигли звільнити. Ситуація змінилась. Частина звільнених бранців кинулася бити тітушню. У кров, у місиво. Сергій їм не забороняв. Око за око, зуб за зуб. Такий час. Частина побігла на Майдан до своїх.
В одного з тітушок у кишені знайшли ключі від машини. Виявилось, що мусора виділили їм для патрулювання мікроавтобус.
— Ось ми і на колесах, — констатував факт Морпєх.
— А ось ми і чуємо, що вони говорять, — показав дві рації Борзий.
— Так, — наказав Сергій, у якого вселився дух війни. — Беремо їхню колимагу, їдемо далі. З груп виділяємо по два бійця, щоб відвели тітушню в штаб і там їх допитали.
Подумав, подивився на Матроскіна і сказав:
— Вибач, тобі потрібно буде зайнятись допитами і зафіксувати все на камеру. Потім передаси всю цю мерзу, — кивнув на тітушок, — в штаб. Скажеш Заумному, щоб зайнявся інвентаризацією і описом всього добра, відібраного в людей. Нехай їх обдзвонює, а вони приходять і забирають…
— Понял, командир. Согласен с твоим решением. Пусть Морпех командует моими бойцами. Не против?
— Нехай, — погодився з вибором Сергій. — Тепер не обов’язково самому рити схрони, зможе примусити своїх бійців… — підколов.
— А що зі зброєю? — поцікавився Морпєх, пропустивши повз вуха підколку.
— У разі чого, будемо стріляти на ураження, — вирішив Сергій. — Але все робити по-тихому. Поки стволи ховаємо, але недалеко, щоб були під руками…
Того вечора бійці Майдану розчистили від тітушні та гаішників усю територію з боку Бессарабки і Богдана Хмельницького. Інші групи розігнали потвор з бульвару Шевченка, таким чином звільнивши доступ до Майдану. І кияни знову повезли їм шини, бензин — те, що зараз було найважливішим для повстанців. Везли також продукти і ліки.
Тоненькою цівкою з регіонів стали пробиратися на Майдан свіжі бійці. Однак ще 18 лютого рух до столиці був майже паралізований. Міністр інфраструктури України Козак наказав припинити рух більшості електричок і поїздів, особливо із Західної України. Дозвільні служби терміново забирали у перевізників ліцензії. Припинили курсувати міжміські електрички, маршрутки, автобуси. Мусора перепиняли транспорт, якщо мали підозру, що він пов’язаний з Майданом. Та це тривало недовго. Народ із сіл і містечок вийшов на дорогу, розсіяв мусорню, почав завертати тітушок… Хоча на основних трасах і постах ДАІ все ще лютували мусора. Але вибудувана Януковичем і Ко система валилася, мов картковий дім. Більша частина України вийшла з-під їхнього контролю…
Поки в «Ля Муролі» Матроскін допитував тітушок і записував їхні зізнання на камеру, всюдисущий Заумний побіг подивитися, що робиться на лінії «фронту». Тут ішов бій — щохвилини з лінії зіткнення виносили поранених — з перебитими кінцівками, відірваними частинами тіла, вибитими очима… Це був жах, це був Армагеддон! Мусора не так давно підпалили Будинок профспілок, звідти продовжувалася евакуація поранених, штабного майна… На лінії фронту теж палали шини. Їдучий дим знову химерно котився у бік мусорів. Заумний миттю включився у повстанську роботу, подав кілька дрючків для барикади, жбурнув у вогонь дві шини. Мав при собі кілька бімб — тут вони і пішли в діло…
Хтось зі сцени говорив-говорив-говорив, заводячи Майдан і допитувався: «У чому наша сила, брате? — і сам собі відповідав: — У правді… А в чому наша правда, брате?»…
— В коктейлях Молотова! — закричав Заумний, але його голосу ніхто не почув.