Коротка історія семи вбивств
- Автор: Джеймс Марлон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-679-508-7
- Переводчик: Анатолий Хливный
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Коротка історія семи вбивств». Краткое содержание книги:
Книжка здобула Букерівську премію 2015 року і викликала бурхливу реакцію читачів та літературної критики.
УВАГА!
Текст книжки містить фрагменти, пов’язані з сексом, насиллям та розповсюдженням і вживанням наркотичних речовин! Містить ненормативну лексику! Не рекомендовано особам до 18 років!
Перекладачі намагалися максимально передати специфіку живої мови персонажів.
Я це подумав чи промовив уголос? Тут немає нікого, а навколо тихий кінгстонський вечір. Давно вже час додому. Клер то метушиться щодо переїзду, то телефонує своїм знайомим у Буенос-Айрес, ніби вони їй справжні друзі, і питає, як там американська школа — не пішла ще коту під хвіст? Тим часом я розмірковую, кого все ще знаю в Аргентині з ким дійсно хотів би поспілкуватися. О Боже, якби можна було повернути ті простіші часи, коли, зустрівши тих, хто туди впроваджений, ти переконуєшся, що у президента не забруднені руки, роздаєш інструкції, пхаєш кому треба готівку й обіцяєш цим виродкам з липкими пальцями, що я, звісно ж, можу розглянути закупівлю деяких нових іграшок. А для тих, хто особливо відзначиться, ми навіть можемо організувати веселі посиденьки у Форт-Бреґґу[319].
Згадувати минулі часи, коли справи дійсно робилися, — велике випробування для почуттів. Пам’ятаю той день у Аргентині, коли я дізнався від агента з Ла-Паса, що ми нарешті схопили Че. Навіть не знаю, чому мені раптом згадався Че Ґевара. Я ж думав про Аргентину і про те, як сильно все змінилося з тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року. Телефонне спілкування Клер наводить мене на думку, що вона просто зісковзує назад, у ту місцину, яку для неї за її відсутності зігрівали друзі. Така моя дружина — завжди вважає, що все скрізь лишається незмінним, як на час її від’їзду звідти. Мені здається, вона просто щаслива, що забирається з Ямайки геть. Вона розповіла мені, що вони з Неллі Матар посварилися, і її аж пересмикнуло, коли я сказав «нарешті». Всі ці сирійці на Ямайці — кінчені лицеміри, та ще й страшенно вульгарні. Тобто, я знаю, що вони крамарі, але в цьому вони обійшли навіть китайців.
— Я просто спитала, чи крамничка «Матарс кеш-енд-кері» — її сімейний бізнес. Мені здається, нічого поганого немає в тому, щоб вести чесну справу. А вона невідь-чому так на мене визвірилася.
— І чого б ото?
— Ой, прошу тебе, Баррі. Людина або крамар, або сноб. Бути одночасно і тим, і тим неможливо. Крім того, якби мені треба було повторювати, що капелюшок, який вона носить, годиться тільки для виходу на перегони, я замість слів просто зірвала б ту кляту штуковину з її голови.
Упізнаю свою дружину: завжди думає про інших. А я при ній лише бухгалтер, такий собі хлоп, що має бути заточений лише на збільшення коефіцієнту корисної дії. Ось тому деякі диваки вважають, що можуть зливати на мене всіляке лайно. Жодному з тих, хто полює на ключову інформацію, не спаде на думку поцікавитися в Баррі Діфлоріо. І ось іще чого моя друга половинка, схоже, не знає: Аргентина й досі в епіцентрі цього самого лайна.
У стародавніх єгиптян баламутів та підбурювачів роздягали догола, ставили рачки і поливали сечею суки, а потім спускали на них псів, які, приймаючи їх за сук, трахали в зад. А от із шахом[320] вийшло ще гірше. І на четвертий день лютого лайно потрапило у вентилятор. Мені зателефонував Роджер Теру. Білл Адлер був, у найліпшому разі, посереднім агентом, а ось Роджер — справжній ас, може, найкращий з тих, що мала Америка. Один мій знайомий у Вашингтоні, який знав Роджера і мене, запитав, чи бажаю я ознайомитися з доповіддю Теру про Іран. Теру повідомив дещо, докорінно відмінне від того, що Контора доповідала президентові Картеру. Він був безпосередньо там, у самій гущі подій, і стверджував, що все це схоже на Кубу тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятого року, тільки гірше, — бо замішане на релігії.
Розумію, чому така доповідь здалася Картеру, та й не тільки йому, повною нісенітницею. Яка релігія? Революція — це ліберали, гіпі, комуняки, всіляке лайно на кшталт Баадера-Майнгофа[321], а ви тут розводитеся про релігію як рушійний фактор? Та побійтеся Бога, за вікном тисяча дев’ятсот сімдесят, хай йому грець, дев’ятий рік. Половина тих Саудівських та іранських дітлахів жила й навчалася в Парижі, носила обтислі джинси і трахалася в дупу більше за пересічного американського гомика, — то як там могла підняти голову релігія? І тут Роджера Теру викрали.
Повелися з ним, м’яко кажучи, не надто лагідно. Відразу звинуватили у зв’язках із ЦРУ, влаштували сфальсифікований процес, винесли вирок, засудивши до смертної кари менше ніж за місяць. Хвала, мабуть, Ісусові, чи Аллаху, що Роджер знав напам’ять Коран. Коли мені зрештою вдалося з ним поговорити, він розповів: «Баррі, я зажадав зустрічі з їхнім довбаним муллою. Коли той мудило таки з’явився — а зробив він це, повір, не відразу, — я сказав: послухай, можеш прочитати свою священну книгу справа наліво і зліва направо і зробити це ще раз, та ніде не знайдеш там ані слова про правомірність таких діянь. А роблячи так, ти йдеш проти волі Аллаха і його пророка». І Роджера відпустили. Та навіть з огляду на все це два дні тому Вашингтон здивовано звів брови. І було від чого: як щось може бути аж таким несподіваним і неминучим водночас?
Не думаю, що Клер читала щось про Аргентину. Мабуть, ліпше поки що цю тему не чіпати, тим паче що я певен: її друзів поточні події особливо не торкнулися. Чи вона нудьгуватиме хоча б за нашим будинком? Безумовно, Клер багато в нього вклала, але така вже вона є. Навіть зупиняючись на кілька днів у готелі, неодмінно щось у ньому переробляє, облаштовує під себе. Я намагаюся визначити, за чим, крім курки джерк, сумуватиму я. Чорт його забирай, Баррі Діфлоріо, минуло якихось три роки, а ти вже звучиш так лірично, ніби відвідував цей заповідний острів не інакше як на «Човні кохання»[322]. Може, мені їй сказати? Що жоден з тамтешніх поетів, яких вона свого часу, починаючи з 1977 року, запрошувала на вечерю, нині не на слуху. Як і танцівниця або отой білявий гомосексуал Умберто, якого вона вважала чарівним комуністом. Перед моїм внутрішнім поглядом він так і лишається весь у білому, яким, власне, і лишався до самого кінця.
Коли сімдесят восьмого року в багатоповерхівці Буенос-Айреса вибухнула бомба, я на секунду подумав, що це — робота де лас Касаса. Але нині він знову тут, на Ямайці, ймовірно з тим, щоб завершити розпочате в 1976-му (один Бог знає, що це може бути). Мені відомо, що чіпати його не можна. Гірше тільки те, що це відомо і йому. Тим часом мене ніхто не замінює, хоча хтось однозначно замінює Луїса. За моїми відомостями, кілька днів тому цей «хтось» навіть мав тут приземлитися. Його ім’я мені невідоме, і вже й не знаю, чи це зумисні дії спецслужби, чи недогляд агенції. В кожному разі, хтось вважає, що згортати книжку під назвою «Ямайка» поки передчасно. З цією країною і цим народом наперед нічого не відомо. Часом враження таке, ніби йдеться про Філіппіни.
Я, як і раніше, хочу знати, хто писав ту кляту доповідь, хто її візував і наскільки м’якотілим є цей президент, якщо він покірно ковтає все це лайно. «Не в революційній і навіть не в передреволюційній ситуації...» Боже ж ти мій! І ось три дні тому повстанці нарешті зім’яли війська шаха, й усі лише приголомшено на це витріщаються. Всі, крім Роджера Теру.
Я оглядаю офіс, куди більше вже не повернуся, і міркую, яку дрібку інформації мені таки можна розкрити дружині. Умберто поранить її найсильніше. Вона вже кілька тижнів намагається до нього додзвонитися і впевнена, що або вони вибралися звідти, або ж вона неправильно записала номер телефона. В якийсь момент Клер навіть спитала, а чи не спеціально їй надиктували не той номер, і я не знав, як на це відповісти. Найдивніше те, що коли вона цікавиться ним в інших своїх знайомих, вони всі як один мовчать. Наче їм справді нема чого сказати. Навіть Фіґейроси, що живуть усього на п’ять поверхів нижче. Вони якщо й не знають, що з ним сталося конкретно, то, принаймні мають знати, що щось таки сталося.
319
Форт-Бреґґ — одна з головних військових баз армії США, на території якої розміщено основні органи Управління військ спеціального призначення США.
320
Йдеться про іранського шаха Мохаммеда Резу Пахлаві.
321
Феномен Баадера-Майнгофа — спотворення мислення, яке виявляється в тому, що людина після отримання певної нової інформації робить помилковий висновок про те, що вона незвично часто повторюється.
322
«Човен кохання» — тривалий американський телесеріал про круїзний лайнер, де в кожній серії з пасажирами відбуваються нові пригоди.