#Галябезголови

Где эта девочка, где,Ведь иначе вся жизнь не всерьёз.Где эта девочка, где это солнышко,Где это всё,Что должно было быть у меня...

Зупинився, бо ноги на мить віднялися, дух перехопило від спонтанного підбиття життєвих підсумків.

— І де все те, що мало би бути у мене?.. — прошепотів приголомшено, згадуючи мрії юності…

Життя ніколи не виправдовує наших сподівань. Щасливий той, хто готовий залишити їх у сентиментальних спогадах, щоби приймати радість реальності. Та у цю холодну березневу ніч Андрій Іванович Чорнобай мало тішився своєю реальністю.

— Де я? — спитала слабка Галя, коли свекор врешті повернувся до хатинки. Сиділа на дивані неподалік каміна: слабка і біла, хитається, щоки горять.

— У мене є дім у лісі, ми у цьому домі, — відповів. — Не хвилюйся, тут тебе ніхто не потурбує.

Видихнула.

— Хочете знати правду? — прошепотіла.

Не очікував! Кивнув обережно. «Врешті розповість про ВІЛ, — подумав. — І можна буде наполягати на лікуванні…»

— Немає ніяких секретів, — прошепотіла. — Лиш голий факт: без любові — хіба життя?

Насупився.

— Я ж живу! І нічого.

— А я не хочу.

— Так ти… через Тьому?

Усміхнулася печально, опустила голову на подушку, скрутилася на дивані і заплющила очі.

Потужна хвиля пліток «про старого бовдура Чорнобая, який поклав око на власну невістку, тому вже третю добу катається з нею по постелі у своєму лісовому барлозі» накрила Затятове двадцятого березня зранку. І де іншої правди шукати, коли Чорнобай дійсно третю ніч поспіль ночував у лісовій хатині. Галю охороняв. Геть заслабла, лежала на дивані, відсторонено чіплялася очима за стелю. Чорнобай не відступав: змушував невістку хоч трохи їсти. Мляво ковтала кілька ложок теплої гречки з м’ясом чи яєчню, благально дивилася на Чорнобая: прошу, доста… Чорнобай погоджувався, не діставав, та в обідню пору знову підходив до дивана з тарелем гарячої свіжої їжі. Зв’язок із зовнішнім світом і «Левадою» підтримував через Казидорівну. Ще на ранок після Галиної спроби вкоротити собі віку зателефонував вірній пані Хитрук, попросив привезти до лісової хатинки торбу продуктів.

— Тут поживу трохи, — сказав. — Галі свіже повітря потрібне. Не залишати ж її одну у лісі.

Казидорівні вистачило розуму не нагадувати хазяїнові «Левади», що на базі відпочинку таке саме свіже лісове повітря, виділене для Галі окреме шале і стільки обслуговуючого персоналу, що якби Галя і захотіла раптом побути наодинці з природою, то не вийшло б: як не садівник, так охоронець з-за кущів спостерігають. Плітки розносити не стала, та у Затятовому і без Казидорівни майже п’ять десятків місцевого люду працювало на базі відпочинку Чорнобая. Ще день-другий перешіптувалися і одне одного запитаннями мордували. А на третій день — прорвало.

Двадцятого березня Анка Сулима ще тільки прокинулася: смажила оладки собі й Сашкові на сніданок, коли у двері — дзень! Лєнка Гвоздовська з новинами на хвості прилетіла.

— Тьоть Аню, чули? Про Чорнобая і його невістку? Дідько, і що це твориться?! — заторохтіла, та на кухню до Анки, і оченятами стріляє: де Сашко?