Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Якщо різьблені карти і барельєфи доісторичного міста нас не обманювали, ці загадкові фіолетові гори розташовані майже за триста миль звідки, однак їх обриси чітко вимальовувалися над сніговою рівниною; створювалося враження, що вони своїми вершинами ось-ось злетять високо вгору, сягнуть небес чужої страшної планети. Висота цих вершин мала бути неймовірною, незрівнянною — вони сягали розріджених шарів атмосфери, в яких зустрічаються хіба що вихори і шквали, але мало хто з відчайдушних літунів вижив, щоб пошепки розповісти про них і про своє падіння. Дивлячись на них, я знервовано пригадував деякі скульптурні зображення і їх натяки на те, що прадавня велика річка могла нести до міста з проклятих схилів щось таке, що викликало жах у його мешканців, і я подумки питав себе: скільки в тих жахах було правди, а скільки — безглуздих забобонів, і чому Древні уникали цієї теми на картах і барельєфах? Я пригадав, що північним краєм гори підступають до самого узбережжя біля Землі Королеви Мері, де саме зараз за тисячу миль звідси працює експедиція сера Дугласа Мосона, і щиро побажав, щоб ні з самим сером Дугласом, ні з його людьми не сталося нічого лихого, аби вони навіть не здогадалися, що може чаїтися за пасмом прибережних гір. Ці думки найбільше мене гнітили і виснажували, а Денфорт, схоже, взагалі підупав духом.

Однак задовго до того, як ми проминули руїни п’ятикутної будівлі й дісталися літака, наші страхи звернулися до меншого, але також досить високого гірського хребта попереду. Чорні, укриті скрижанілими руїнами схили лиховісно заступали східний край неба, знову нагадуючи таємничі азійські полотна Миколи Реріха, а коли ми подумки повернулися до кротовин, що пронизували хребти аж до самих вершин, і до страхітливих безформних істот, які, дихаючи смородом, повзали в норах під цими хребтами, нас охопила паніка, адже знову доведеться летіти над круглими входами до печер, де свистів і завивав на всі лади вітер. А ще гірше те, що навколо деяких вершин починав клубочитися туман — Лейк помилково вважав його ознакою вулканічної активності, — і ми з тремтінням пригадували такі ж хвилі туману, від яких щойно тікали в тунелі, а ще страшну диявольську безодню, що й породжувала усі ці випари.