Її ім’я було Татьяна
- Автор: Суворов Виктор
- Язык: украинский
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Її ім’я було Татьяна». Краткое содержание книги:
Конєв відповів, що якщо генералу набити морду, то він зрозуміє помилку і виправить її. Якщо ж віддати під трибунал, то там розстріляють.
Тут не посперечаєшся: логічно, навіть дуже. Краще вже морду генералу набити.
Цим у нас багато хто захоплювався. Маршал Радянського Союзу Андрій Іванович Єрьоменко щедрим був на руку. Маршал Радянського Союзу Москаленко не пас задніх.
А от Маршал Радянського Союзу Жуков був зовсім не таким. Жуков більше любив розстрілювати.
Після війни Конєв — Головнокомандувач Центральної групи військ в Австрії, далі — заступник Міністра Збройних сил, Головнокомандувач сухопутних військ.
У 1951 році Сталін зняв Маршала Конєва з високих постів і відправив командувати Прикарпатським військовим округом.
Після смерті Сталіна та арешту Берії Конєва призначено головою Спеціального судового засідання, яке судило Берію і винесло йому смертний вирок.
У вересні 1954 року на Тоцькому полігоні діяв 128-й стрілецький корпус, підсилений артилерійською дивізією, артилерійською та саперною бригадами, підтриманий діями трьох авіаційних дивізій.
Але діями корпусу реально керував розгорнутий на час навчань командний пункт 25-ї армії з вузлом зв’язку.
А діями 25-ї армії реально керував командний пункт фронту «східних» з вузлом зв’язку. Командував фронтом «східних» Маршал Радянського Союзу Конєв з групою генералів з Управління та штабу Прикарпатського військового округу.
Конєв, як і керівник навчань Жуков, робив Хрущову велику послугу. Своїми діями він показував тим, хто мав сумнів: дивіться, ось я командую фронтом так, як командував на війні. Тільки міць тепер у нас в руках така, що жодні вороги не страшні.
Після навчань Маршал Радянського Союзу Конєв і група генералів, яка працювала разом із ним під час навчань, повернулися до виконання своїх службових обов’язків у Прикарпатський військовий округ.
Але всім, хто знайомий з порядками в Радянській Армії, було ясно, що не довго Конєву сидіти в Прикарпатському «засланні». Невдовзі буде зліт на службові висоти.
Так само, як і тим, хто був поруч із ним.
Генерал-лейтенант ХАДЖІ-УМАР ДЖІОРОВИЧ МАМСУРОВ
Народився 15 вересня 1903 року. Осетин. Улітку 1918 року у віці 14 років добровільно вступив до Червоної Армії, був бійцем загону Владикавказького совдепу, гірської червоної сотні 11-ї армії, опергрупи Терської НК.
Після Громадянської війни перебував на командних посадах у кавалерії Червоної Армії.
1935 року пройшов спецпідготовку. У ті часи особи, які виконували таємні державні функції, поділялися на секупів і сексотів, тобто «секретных уполномоченных і секретных сотрудников. Мамсурова було призначено секупом Спецвідділу «А» Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії, агентурний псевдонім — Ксанті.
Спецвідділ «А» займався фізичним усуненням тих, хто заважав великій справі будівництва комунізму в усьому світі.
У серпні 1936 року Ксанті отримав посаду радника (насправді командира) 14-го корпусу республіканської армії Іспанії. Корпус тільки слід було сформувати. Це був перший у світі диверсійний корпус. Мамсуров його створив й успішно ним керував.
За організацію та проведення одночасного раптового масованого удару диверсійних груп по аеродромах італійської та німецької авіацій майор Мамсуров отримав звання полковника (звання підполковника в Червоній Армії було введено пізніше), був удостоєний ордена Леніна, який з моменту запровадження офіційно вважали вищою нагородою Радянського Союзу, і в ті часи цінували особливо високо.
Ернест Хемінгуей особисто знав македонця Ксанті, використовував його образ як прототип одного з героїв роману «По кому подзвін», не підозрюючи, що це майор радянської військової розвідки.
У 1938–41 роках полковник Мамсуров — начальник відділу «А» (з 1940 року — 5-й відділ) Розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії.
У травні 1941 року до Білорусії було перекинуто численні групи диверсантів-інтернаціоналістів: німців, поляків, французів, іспанців. Мамсуров на чолі оперативної групи Генерального штабу перебував у районі Бреста й Барановичів. Він мав керувати перекиданням диверсійних груп у німецький тил і їх керівництвом.
Гітлер зірвав ці плани. На диверсантів-інтернаціоналістів можна було б покластися, якби Червона Армія успішно наступала. Але в обставинах загального розвалу, паніки й утечі надійність найманців викликала сумніви. Тому масове засилання було скасовано.