Твори в 4-х томах. Том 3

Пабло, брудний, неголений, з блаженним виглядом утупив у нього очі.

— Еге ж, — сказав Пабло. — А ти з якої країни, Ingles? Де це жінки їдять разом із чоловіками?

— Estados Unidos [56], штат Монтана.

— Це у вас чоловіки носять спідниці, як жінки?

— Ні. Це Е Шотландії.

— Послухай, Inglés, — сказав Пабло. — Коли ти ходиш у спідниці…

— Я не ходжу в спідниці,— сказав Роберт Джордан.

— Коли ти ходиш у спідниці,— провадив далі Пабло, — що в тебе під сподом?

— Я не знаю, що шотландці носять під сподом, — сказав Роберт Джордан. — Я б і сам хотів дізнатися.

— До чого тут escoceses? [57]— сказав Пабло. — Кого обходять ті escoceses? Кого обходять люди, що так по-чудернацькому називаються? Мене вони не обходять. Я питаю тебе, Inglés. Що в тебе під сподом, коли ти ходиш у спідниці в своїй країні?

— Я тобі вже двічі казав, що ми спідниць не носимо, — відповів йому Роберт Джордан. — Ні сп'яну, ні жартома.

— Ні, а під спідницею все-таки — що? — правив своєї Пабло. — Адже всі знають, що у вас ходять у спідницях. Навіть солдати. Я бачив на малюнках і в цирку Прайса також бачив. Що в тебе під спідницею, Inglés?

— Те саме, що в усіх, — сказав Роберт Джордан.

Ансельмо засміявся, і всі інші, що прислухалися до розмови, теж засміялися, — всі, крім Фернандо. Йому було неприємно, що таку непристойну розмову завели при жінках.

— Ну що ж, так і має бути, — сказав Пабло. — Але, по-моєму, той, хто нічим не обділений, не натягатиме на себе спідниці.

— Не заводься з ним, Inglés, — сказав чоловік із пласким обличчям і перебитим носом, якого звали Прімітіво. — Він упився. Краще розкажи, яка худоба є у вас і що сіють у вашій країні.

— Корови й вівці,— сказав Роберт Джордан. — Пшениці й бобів у нас теж багато. І цукрові буряки є.

Роберт Джордан, Ансельмо й Фернандо сиділи тепер за столом, а інші присунулися до них, — всі, крім Пабло, що сидів сам перед мискою з вином. Подали таке саме тушковане м'ясо, що й минулого вечора, і Роберт Джордан жадібно накинувся на нього.

— А гори у вашому краї є? Певно, є, якщо він так називається, — ввічливо сказав Прімітіво, аби підтримати розмову. Йому було соромно за п'яного Пабло.

— Гір багато, і дуже високих.

— А пасовиська добрі?

— Чудові! Літні гірські пасовиська, що належать державі. А восени худобу переганяють з гір у долини.

— А кому у вас належить земля — селянам?

— Земля переважно належить тим, хто її обробляє. Спершу вона належала державі, а якщо хтось обирав собі ділянку й обіцяв, що оброблятиме її, йому надавалося право володіти сто п'ятдесятьма гектарами.

— Розкажи, як це робилося, — попросив Агустін. — Така аграрна реформа мені подобається.

Роберт Джордан пояснив, у чому полягає закон про гомстеди. Йому ніколи не спадало на думку, що це можна вважати аграрною реформою.