Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— І так не вийде, — сказав він. — Я не дурень. І на це не піддамся.
— Cobarde, — мовив Агустін.
— Ще б пак, — сказав Пабло. — Адже ти знаєш, якого цій жінці треба.
Агустін знову вдарив його, і Пабло засміявся, показуючи жовті, гнилі, вищерблені зуби в почервонілій смужці рота.
— Облиш, — сказав він, простягаючи кухоль до миски, щоб зачерпнути вина. — Вам забракне духу убити мене, а давати волю рукам — безглуздо.
— Cobarde, — мовив Агустін.
— І лаятися теж безглуздо, — сказав Пабло й гучно забулькотів вином, прополіскуючи рот. Тоді сплюнув на долівку. — Лайка вже давно мене не зачіпає.
Агустін стояв, дивлячись на Пабло згори вниз, і лаяв його, вимовляючи слова повільно, чітко, злісно й зневажливо, лаяв так розмірено, наче розкидав по полю гній, згортаючи його вилами з воза.
— І так не вийде, — сказав Пабло. — Облиш, Агустіне. І більше не бий мене. Тільки руки, повідбиваєш.
Агустін рвучко відвернувся й рушив до виходу.
— Не йди, — сказав Пабло. — Надворі сніг. Краще сиди тут.
— Ти! Ти! — обернувся й закричав на нього Агустін, вкладаючи всю свою зневагу в це єдине слово.
— Так, я, — сказав Пабло. — І я житиму, а ти здохнеш.
Він знову зачерпнув вина й підніс кухоль, обернувшись до Роберта Джордана.
— За здоров'я професора, — сказав він. — Потім обернувся до Пілар. — За здоров'я сеньйори командира. — Потім обвів поглядом усіх інших. — За ваше здоров'я, легковіри.
Агустін підійшов до Пабло і, різко вдаривши ребром долоні, вибив кухоль у нього з рук.
— І це безглуздо, — сказав Пабло. — Даремно пропало добро.
Агустін відповів грубою лайкою.
— Ні,— сказав Пабло, зачерпнувши собі вина. — Хіба ти не бачиш, що я п'яний? Коли я тверезий, то небалакучий. Чи ти чув колись, щоб я багато говорив? Але розумна людина інколи мусить напиватися, щоб не так нудно було з дурнями.
— Матері й батькові твоєму… — сказала йому Пілар. — Я тебе, боягузе, знаю, як облупленого.
— Ну ж язиката жінка, — сказав Пабло. — Я вийду до коней.
— Іди цілуйся із своїми кіньми, — сказав Агустін. — Для тебе це звична справа.
— Ні,— сказав Пабло й похитав головою. Він глянув на Агустіна, знімаючи зі стіни свого плаща. — Ех ти, — сказав він. — Крикуне.
— А що ти робитимеш зі своїми кіньми? — сказав Агустін.
— Піду подивлюся на них, — сказав Пабло.
— Підеш цілуватися з ними, — сказав Агустін. — Кобилячий полюбовнику!
— Я дуже люблю коней, — сказав Пабло. — Вони навіть ззаду гарніші й мають більше розуму, ніж отакі-от люди. Ну, розважайтеся, — сказав він, вишкіряючи зуби в посмішці. Розкажи їм про міст, Inglés. Поясни, хто що повинен робити під час нападу. Розтлумач, як провести відступ. Куди ти їх поведеш, Inglés, після мосту? Куди ти поведеш цих патріотів? Я про це цілий день думав, поки пив.
— Ну, й що ти надумав? — спитав Агустін.
— Що я надумав? — перепитав Пабло, і, не розтуляючи рота, провів язиком по яснах. — Qué te importa [65] що я надумав?
— Кажи, — мовив Агустін.
— Я багато про що думав, — сказав Пабло. Він загорнувся в плащ, і кругла голова його тепер стирчала із складок брудно-жовтої тканини. — Багато про що думав.
— Про що? — спитав Агустін. — Про що?
— Я думав про те, що всі ви легковіри, — сказав Пабло. — Вами командує жінка, в якої мозок під спідницею, й чужинець, який прийшов, щоб вас занапастити.
— Забирайся геть! — крикнула Пілар. — Забирайся! Щоб не було тут твого поганого духу, нещасний кобилятнику!
— Ось як треба говорити! — сказав Агустін захоплено, але думаючи про своє. Він ще не заспокоївся.
— Я йду, — сказав Пабло. — Але скоро повернуся. — Він підняв попону, що затуляла вхід до печери, й вийшов.
Потім заглянув знадвору:
— А сніг іще падає, Inglés!
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Тепер у печері запала тиша, і чути було тільки, як сичить сніг, падаючи крізь отвір у склепінні на розжарене вугілля.
— Пілар, — сказав Фернандо. — М'яса там не залишилось?
— Ох, відчепись, — відповіла жінка.
Але Марія взяла миску Фернандо, підійшла до великого казана, залишеного коло вогнища, і наклала в неї печені. Повернувшись до столу, вона поставила миску перед Фернандо й погладила його по плєчу, коли він схилився над столом. З хвилину вона постояла коло Фернандо, тримаючи руку на його плечі, але Фернандо навіть не глянув на неї. Він їв.
Агустін стояв коло вогнища. Інші сиділи за столом. Пілар сіла за стіл навпроти Роберта Джордана.
65
Яке тобі діло (ісп)