Твори в 4-х томах. Том 3

— Ех ти, а ще капрал, — сказав солдат, що куховарив. — Хіба можна таке казати?

— Та ні,— сказав капрал. — Я маю на увазі, яка служба небезпечніша. Весь час бомбардування, атаки, життя в окопах.

— Тут ми такого майже не знаємо, — сказав солдат, що сидів на койці.

— Дякувати богові,— сказав капрал. — А хто зна, може, нам ще доведеться звідати цього. Колись та буде край нашому раюванню.

—А як ти гадаєш, чи довго нас ще триматимуть тут?

— Не знаю, — мовив капрал. — Але хотів би, щоб до кінця війни.

— Шість годин на посту — це надто довго, — сказав солдат, що куховарив.

— Поки мете ця завірюха, будемо вартувати по три години, — сказав капрал. — Це можна.

— А чому сьогодні проїздило стільки штабних машин? — спитав солдат, що сидів на койці.— Не подобаються мені ці штабні машини.

— Мені теж, — сказав капрал. — То погана ознака.

— І літаки, — сказав солдат, що куховарив. — Літаки теж погана ознака.

— Але авіація у нас могутня, — сказав капрал. — Червоні такої не мають. Бачили літаки сьогодні вранці? Просто душа раділа!

— Мені доводилось бачити червоні літаки, і це був не жарт, — сказав солдат, що сидів на койці.— Я бачив їхні двомоторні бомбардувальники в бою, і це страшна річ.

— І все ж їхня авіація не така могутня, як наша, — сказав капрал. — Наша авіація непереможна.

Так вони розмовляли на тартаку, тим часом як Ансельмо чекав на снігу, дивлячись на шосе й на освітлене вікно.

Сподіваюсь, що мені не треба буде вбивати, думав Ансельмо. Мабуть, після війни доведеться справити якусь велику покуту за всі ці вбивства. Якщо по війні у нас уже не буде віри, то, напевно, придумають яку-небудь покуту цивільну, щоб усі могли очиститися після стількох убивств, бо інакше не буде у нас доброї, людяної основи для життя. Без убивства не обійтись, я знаю, але воно псує ту людину, що вбиває, і, напевно, коли все це скінчиться й ми виграємо війну, нам треба буде прийняти якусь покуту, щоб очиститися від усього цього.

Ансельмо був дуже добрий чоловік, і, коли він надовго залишався на самоті,— а він майже весь час бував сам-один, — думки про вбивство знову й знову поверталися до нього.

Цікаво, що про це думає Ingles насправді. Він казав, що йому це неважко. А тим часом він, здається, чуйний і добрий. Може, для молодих воно й справді нічого не важить. Може, чужинці — люди не нашої віри зовсім інакше на це дивляться. Але, на мою думку, з часом убивство робить кожну людину жорстокоюг хоч без убивств не можна обійтись, це все одно великий гріх, і колись нам доведеться докласти багато зусиль, щоб спокутувати його.

Тепер було вже зовсім темно; він подивився через дорогу на освітлене вікно й почав розмахувати руками, щоб зігрітися. Він подумав, що тепер уже неодмінно піде до табору, але щось тримало його там, коло дерева над шляхом. Сніг посипав густіше, і Ансельмо думав: от якби цей міст висадити в повітря сьогодні вночі! В таку ніч зовсім легко було б захопити пости й підірвати міст. І тоді все було б закінчене, все зроблене. В таку ніч можна зробити все, що завгодно.