Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Гляди, не спали, — сказав їй Роберт Джордан. — Я не хотів би ходити тут босоніж. Що тут у вас діється? — він обернувся до Пілар. — Збори, чи що? Ви не виставили вартових?
— В таку хуртовину? Que va.
За столом, прихилившись до стіни, сиділи шестеро. Ансельмо й Фернандо ще струшували сніг з курток, штанів і стукали ногами об стіну коло входу до печери.
— Дай свою куртку, — сказала Марія. — Поки сніг на ній не розтанув.
Роберт Джордан скинув куртку, обтрусив сніг зі штанів і розв'язав шнурки сандалів.
— Ти все мені тут понамочуєш, — сказала Пілар.
— Ти ж сама мене покликала.
— Можна ж вернутися до входу й там обтруситися.
— Прошу пробачення, — сказав Роберт Джордан, стоячи босоніж на долівці.— Пошукай мені шкарпетки, Маріє.
— Пан і владар, — сказала Пілар і поклала поліно у вогонь.
— Нау que aprovechar еї tiempo, — відповів їй Роберт Джордан. — Треба користатися з кожної хвилини.
— Тут замкнено, — сказала Марія.
— На ось ключа. — І він кинув його Марії.
— До цього мішка не підходить.
— Не в цьому, а в другому. Вони там зверху.
Дівчина вийняла шкарпетки, замкнула рюкзак і принесла їх разом із ключем.
— Сідай, надягни шкарпетки й добре розітри ноги, — сказала вона.
Роберт Джордан усміхнувся їй.
— А ти не могла б витерти мені їх своїми косами? — запитав він навмисне для Пілар.
— От свиня, — сказала Пілар. — Спочатку вдає з себе ясновельможного пана, а тепер самого нашого колишнього господа бога! Стукни його поліном, Маріє.
— Не треба, — сказав Роберт Джордан. — Я жартую, бо дуже задоволений.
— Задоволений?
— Атож, — сказав він. — По-моєму, все йде чудово.
— Роберто, — сказала Марія. — Сідай сюди, витри собі ноги, а я принесу тобі чогось випити, щоб ти зігрівся.
— Можна подумати, що він ще ніколи не намочував ніг, — сказала Пілар. — Що на нього ще жодна сніжинка з неба не падала.
Марія принесла овечу шкуру й поклала її на долівку.
— Ось, — мовила вона. — Постав ноги на неї, поки сандалі висохнуть.
Овеча шкура була недавно висушена й невичинена, і, коли Роберт Джордан став на неї, вона захрускотіла, як пергамент.
Вогнище диміло, і Пілар крикнула Марії:
— Роздмухай вогонь, ледащо! Тут тобі не димарня.
— Сама роздмухай, — сказала Марія. — Я шукаю пляшку, ту, що приніс Ель Сордо.
— Вона там, за мішком, — сказала Пілар. — Чого ти в ним панькаєшся, як із дитиною?
— І зовсім не так, — мовила Марія. — Не як із дитиною, а як з чоловіком, що змерз і промок. І що повернувся додому. Ось, знайшла. — Вона принесла пляшку Робертові Джордану. — Це те, що ти пив сьогодні вдень. З такої пляшки можна зробити гарну лампу. Коли в нас знову буде електрика, яка лампа з неї вийде! — Вона захоплено дивилася на фігурну пляшку. — Як ти питимеш це, Роберто?
— Хіба я не Ingles? — сказав Роберт Джордан.
— На людях я називаю тебе Роберто, — сказала вона стиха й зашарілася. — Як ти питимеш, Роберто?
— Роберто, — хрипким голосом озвався Пабло й хитнув головою в бік Роберта Джордана. — Як ти питимеш, доне Роберто?
— А ти вип'єш зі мною? — спитав Роберт Джордан.
Пабло похитав головою.
— Я п'ю вино, — поважно відповів він.
— Ну, то йди собі до Вакха! — сказав по-іспанському Роберт Джордан.
— А хто він такий, цей Вакх? — спитав Пабло.
— Твій приятель, — відповів Роберт Джордан.
— Ніколи про такого не чув, — похмуро сказав Пабло. — Тут, у горах, такого не було.
— Дай кухлик Ансельмо, — сказав Роберт Джордан Марії.— він таки справді змерз. — Він надягав сухі шкарпетки, відчуваючи в роті чистий і трошки пекучий смак віскі з водою. Але це не те, що абсент, думав він, віскі не обволікає все всередині. Немає нічого кращого за абсент.
Хто б подумав, що тут знайдеться віскі. Хоча, як на те пішло, то в Іспанії найлегше дістати віскі саме в Ла-Грансі. Подумати лишень: Ель Сордо не тільки роздобув пляшку віскі для гостя-динамітника, а й не забув узяти її з собою й залишив тут! Це в них не проста чемність. Чемність — це поставити пляшку й церемонно випити по чарочці з гостем. Так зробили б французи, а те, що зосталося, сховали б до наступної оказії. Але виявити справжню увагу до гостя і не тільки дістати те, що йому подобається, а й принести і залишити, тоді як самому доводиться клопотатися про зовсім інше, таке, що, здавалося б, дозволяє йому думати лише про себе й про своє діло, — на це здатні тільки іспанці. Найкращі з них. Ель Сордо не забув узяти з собою віскі — ось одна з тих рис, за які ти любиш цей народ. Тільки не треба їх романтизувати, подумав він. Іспанці бувають різні, так само, як і американці. Та все ж принести з собою віскі — це просто чудово.