Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— El Palacio del Miedo, — сказав Ансельмо. — Палац страху.
— Печера звалашеної мужності,— весело підхопив Роберт Джордан.
— Якої мужності? — спитав Фернандо.
— Це я так, — сказав Роберт Джордан. — Пожартував.
— А чому звалашеної? — спитав Фернандо.
— Не знаю, — сказав Роберт Джордан. — Довго розповідати. Спитай Пілар. — Потім він обняв Ансельмо за плечі, притис його до себе й міцно струснув. — Знаєш що? — сказав він. — Я радий тебе бачити. Ти навіть уявити собі не можеш, що то означає — знайти в цій країні людину на тому самому місці, де її залишив.
Він відчував таку довіру й приязнь до нього, що навіть наважився зробити закид країні.
— І я дуже радий бачити тебе, — сказав Ансельмо. — Але я вже збирався йти звідси.
— Дідька лисого ти пішов би! — радісно мовив Роберт Джордан. — Замерз би, а не пішов.
— Ну, як там, нагорі? — спитав Ансельмо.
— Чудово, — відповів Роберт Джордан. — Все просто чудово.
Він відчував ту раптову радість, яка так рідко випадає на долю людини, що командує в революційній армії; радість від усвідомлення того, що хоча б один твій фланг тримається. Якби обидва фланги трималися твердо, це було б уже надто велике щастя, подумав він. Не знаю, хто міг би витримати таке. А власне, на кінці флангу, будь-якого флангу, стоїть одна людина. Не така аксіома була йому потрібна. Але ця людина надійна. Одна надійна людина. Як дійде до бою, ти будеш моїм лівим флангом, подумав він. Казати тобі про це зараз, мабуть, не треба. Це буде дуже короткий бій, подумав він. Але й дуже славний бій. Ну що ж, мені завжди хотілося самостійно провести хоча б один бій, я завжди бачив похибки в тих боях, якими керували інші, починаючи від битви під Азенкуром. Свій власний бій треба провести як слід. Короткий бій, але бездоганний. Якщо мені пощастить зробити все так, як я хотів би, то цей бій буде справді бездоганний.
— Слухай, — сказав він Ансельмо. — Я страшенно радий тебе бачити.
— А я радий бачити тебе, — сказав старий.
Коли вони потемки дерлися схилом угору, і вітер віяв їм у спину, і їх засипало снігом, Ансельмо вже не почував себе самотнім. Він не був самотнім від тієї миті, як Ingles поплескав його по плечу. Ingles був задоволений, веселий, і вони жартували один з одним. Ingles сказав, що все йде добре, і тепер старий більше не тривожився. Ковток спиртного зігрівав йому шлунок, і ноги теж зігрівалися від ходи.
— На дорозі нічого особливого, — сказав він.
— Добре, — відповів йому Ingles. — Покажеш мені, коли прийдемо.
Ансельмо був щасливий і дуже задоволений, що не залишив свого спостережного поста.
Не страшно, якби він навіть повернувся до табору, думав Роберт Джордан. Це було б цілком розумно і правильно за таких умов. Але він залишився, як йому наказали. Таке буває в Іспанії дуже рідко. Вистояти на посту в заметіль — це вже багато про що свідчить. Недаремно німці бурю й атаку називають одним словом — «штурм». Мені б, звичайно, дуже придалися ще один — два таких, що вистояли б на посту. Атож, дуже придалися б. Цікаво, чи залишився б Фернандо? Гадаєш, він залишився б? Це було б дуже добре! Впертості йому вистачило б. Треба буде з'ясувати, що він за один. Цікаво, про що зараз думає цей індіанець з реклами сигар.
— Про що ти думаєш, Фернандо? — спитав Роберт Джордан.
— А чому ти питаєш?
— З цікавості,— відповів Роберт Джордан. — У мене цікава натура.
— Я думаю про вечерю, — мовив Фернандо.
— Любиш попоїсти?
— Люблю. Дуже.
— А як Пілар куховарить, смачно?
— Так собі,— відповів Фернандо.
Просто-таки другий Кулідж, подумав Роберт Джордан. А все ж мені здається, що він вистояв би.
Вони повільно дерлися вгору крізь заметіль.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
— Приходив Ель Сордо, — сказала Пілар Робертові Джордану. Вони ввійшли з завірюхи до теплої димної печери, і жінка, кивнувши головою, підкликала Роберта Джордана до себе. — Він пішов шукати коней.
— Добре. А мені нічого не просив переказати?
Тільки те, що пішов по коней.
— А як наші справи?
— No se [55]— сказала вона. — Поглянь на нього.
Роберт Джордан побачив Пабло одразу, коли ввійшов, і Пабло посміхнувся йому. Тепер Роберт Джордан знов подивився на Пабло; той, сидячи за столом, посміхнувся і помахав йому рукою.
— Inglés! — гукнув Пабло. — А сніг усе сипле, Inglés!
Роберт Джордан кивнув головою.
— Скинь свої сандалі, я їх висушу, — сказала Марія. — Повішу їх отут, перед вогнищем.
55
Не знаю (ісп)