Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Аргументи Хвильового не можна звести до визначення «націоналізм» — вони набагато складніші. Із його полемізування народилася ціла теорія національно-культурного визволення, яка прагнула розвитку такої української радянської культури, що була би соціалістичною, але емансипованою від національної культури колишнього колоніального гнобителя. Він не приховував своєї думки, що революція пішла хибним шляхом, проте ніколи не виступав проти самої революції — він хотів виправити її курс в Україні.

Основною тезою Хвильового було те, що українська культура має розвиватися власним шляхом, відкидаючи свій провінціалізм та культурну спадщину російського колоніалізму. Він вважав, що раз його країну вже визволено від імперіалізму, то вона може розвиватися незалежно від Росії. Для нього це було просто логічним положенням національної політики самої комуністичної партії.

Між скромними починаннями ранньої радянської української літератури на початку 1920-х рр. та її бурхливим розквітом уже за кілька років по тому насправді пролягла величезна відстань. Те саме можна сказати і про відстань, що розділяє рішення партії сприяти українському культурному розвиткові — і момент, коли Хвильовий відкинув російський вплив на культуру його народу. Коли партія схвалила курс на українізацію та прийняла її як офіційну політику, вона не знала, куди це приведе. Коли вона побачила, що рупори «визволеної» української нації справді почали діяти незалежно, вона не могла цього збагнути. А люди невеликого розуму завжди сприймають те, чого вони не здатні зрозуміти, як загрозу.