Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Людські секрети іноді бувають виправдані і мають свою назву. Настя Мединська з цього приводу сказала Шереметі:
— Семен Іванович вміє відчути настрій...
— Але прошу це не називати іменем, — відповів Василь.
— Ні. Про що ви собі думаєте... Це куди приємніше, коли то огорнуте ватою... Однак, Василю, ви і самі помічаєте, як страшно тяжко тримати лінію і відчути справжню міру... Особливо, коли ми такі молоді...
— Ну... Про “ісправиться молитва моя”... Я маю на увазі цю річ...
Василь ще більше почервонів. Він тільки раз пройшовся з Настею по Широкій і то випадково. А взагалі він любить бути в натовпі... У неділю рано, коли з соборної дзвіниці бамкає великий дзвін, коли юрби панночок, ще старого царського крою, з перкально-ніжними личками, у крисатих газових капелюхах ходять під руку сюди і туди... Зустрічаються, міняються поглядами, інколи червоніють і, посміхнувшись, шепочуться... Все то тутешнє і рідне... Юні свої дівчата, білі і свіжі... Нога в ногу у світлі сонця та звуках великого басистого дзвону...
А ось в соборі... Струнке, чарівне вібруюче хвилювання звуків соборного хору. Воно, мов стихія, мов гімн землі. У вікна навскоси б’є соняшний промінь. З кадильниці диякона здіймається синій дим й “Гооосподу помооолимся!”, а перед почорнілими ликами святих горять воскові свічі.
Приємно бути серед тих, що з довір’ям в добре, вічне, позбавлені скепсису в Силу сил, що тримає світ, приносять з собою до храму високо піднесені серця... Скільки молодих, ясних і чистих в думках поколінь відвідало ці місця, де кожний камінь тесаний дотиками їхніх ніг, де кожна річ співає “алілуя”, де чорні, вогкі стіни просяклі покликом до вічного.
Таке ось життя. Василь захлинається під його напливом... Небо високе й широке, прекрасні люди, чарівний час! Бути тут і там, чути, бачити й пізнавати... Нічого іншого не можна собі бажати...
І Василь направду дивується, чому не такий саме Шпачук. Адже він також молодий. Чого він завжди невдоволений, насуплений, злий?
Цікаве питання. Воно вимагає думки. Василь інколи думає. Може, так і треба. Вдоволення недобра риса. Хіба все в світі добре? Василь думає і сам собі відповідає: “Ні. Не все добре, але життя добре. Саме життя, природа... Це є те добре, і Шпачук того, напевно, не розуміє. Чогось не розумію я, і чогось не розуміє Шпачук. Ми обидва неповні”.
Василь йде до Шпачука і питає його:
— Чому тобі не подобається Варвара Сергіївна?
Той недовго думає. Відповідь у нього готова:
— Бо вона буржуйка...
— Як то буржуйка? — не розуміє Василь. Ні, Василь його розуміє. Шпачук не потребує відповідати. Буржуйка, бо добре одягнена. Буржуйка, бо чиста. Бо у неї порядок, бо у неї ляковані нігті. Усе це робить з неї буржуйку. І тому вона не подобається Шпачукові... І проти цього він робить революцію...
Василеві навпаки: вона йому саме тому і подобається, і він хотів би, щоб усі жінки були такі... Чому не мають бути такими?
— Прокопе! Чому більшовики на керівні місця ставлять найгірших людей? — спокушає Василь Прокопа.
Прокіп не зовсім розуміє цей Василів підступ.
— Не найгірших — найбідніших, — каже він.
— “Кто бил нічем?” Так?
— Так. Понижених, гноблених, бідних...
— Бідних, — повторює Василь. — Ти хочеш бути бідним?
— Я? Я над цим не думаю... Зрештою, ні... Ми хочемо бути багаті... Всі...
— Тоді ви будете буржуї... Хто ж буде більшовиками?
— Глупота! — каже Прокіп. — Ти мене прекрасно розумієш... Ми хочемо вирівняти. Розумієш? Вирівняти. Щоб не було бідних і не було багатих... Розумієш?
— Щоб були тільки середні... Розумію. Щоб не було ані розумних, ані дурних, ані великих, ані малих, ані гарних, ані поганих, ані добрих, ані недобрих...
Шпачук швидко блідне. Він завжди блідне, коли сердиться.
— Але чого ти сердишся? — питає Василь.
— Бо ти цих справ не розумієш...
— То ти мені поясни... Але чого сердитись...
— Жодних пояснень! Жодних дискусій! Не можна людей переконувати, треба робити!..
— А як я маю сумніви? А як я не вірю...
— Лишайся зі своїми сумнівами. Диктатура пролетаріату з твоїми сумнівами не буде рахуватись...
— “Під стєнку”?
— А хоч би й так...
Після такої розмови стає ясніше. Василь знає, що це “такі люди”... Вони такими родились. Ленін не був пролетар, а був “таким”... Шпачук також не пролетар, або принаймні не пролетарського роду... Він “такий”. Це ті, що хочуть “перебудувати світ”. І вони вірять в себе. Вони вже переконані. В розмові з Козенком Василь висловлюється:
— Більшовизм і марксизм — ріжні речі, але вони поженилися. Вийшов ідеальний бастард — ленінізм...