Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Василь нічого не має проти того. Ось які вони дістають листи. Будь ласка. “Недотепна Хвиля”... Нічого! Витримаємо.
— Кира! — викрикує Євген. — Ясно! Це до тебе! Василю! Це, напевне, для тебе... Ти уяви, коли б це не було для тебе — нащо вона передавала б це мені? Вона ж знає, що я з Приходою не зустрічаюсь. А вона виразно сказала для тебе. Прихода тут ні при чому. Завтра, Василю, йдемо! Разом... А ти, Василю, направду... Ну, не сердься... Ти таки справді став надутий. Колись був хлопець, мов шовк, а тепер... Ні, ні... Це хай Прихода, але тобі таке не личить. Вона має цілковиту рацію. І звідки ти взяв, що вони дурні дівчатка? Ну, зрівняй з іншими. Котра в гімназії зрівняється з Кирою?.. Або... з Мирою? Ну, котра? Все то корови, а не дівчата... Одна Лавінська, але то лід... Не дівчина — лід. Заморожене масло! Що, ні? І ластовиння — ніби побризкана чоколядою... Але Кира, а Мира... Ти знаєш? Ти розумієш? Ти все розумієш!..
Євген ще довго гомонів, а Василь одразу сів писати відповідь. Засвітилась бронзова лямпа, відбилось світло у похилому дзеркалі на стіні, освічуючи нагнуту Василеву спину. Він сидів, ніби прикутий ланцюгом до столу, він мучився всіма муками, але що, до біса, ясного написати? От клята дівчина. Вона собі сіла і написала. А що напишеш їй? Зрештою, чи варто їй писати взагалі? Пощо? Які там у біса в неї вірші? Надсон. “Только утро любві харашо”. Якісь занавісочки серпанкові, цвіт бозу під вікнами. Ні. Василь не пише. Встав. Зім’яв написане і викинув до самовару за дверима.
— Ти не пишеш? — з острахом питає Євген.
— Не можу! Не виходить! — з серцем говорить Василь.
— Чому не можеш? Ану спробуй!
— І на якого біса я маю їй писати?
— Ну, Василю! — з повним докору голосом говорить Євген. Це йому не підходить. Він би мав завтра причину ще раз заговорити з Мирою. Він передав би листа, нав’язалось би те й друге... — Ні, Василю!.. Це вже вибач. Це нечемно. Панна пише до тебе. Ти уяви собі її положення. Уяви себе на її місці. Ти щось задумуєш. Ти довго, довго з тим ходиш і не знаєш куди з тим... У воду чи під землю... То-то бо й є, що ти, Василю, таких речей не розумієш... От коли б ти так проболів цілу зиму — дні і ночі, тоді б ти повірив, що то є.
У сінях хтось застукав, і Євген утих. Він одвернувся. На його обличчю благання, радість, неспокій і безліч інших переживань.
— Та ти почекай. Ще напишу, — лагідніше проговорив Василь. Двері відчинились, і на порозі — Валя Лискевич.
— Здоров, — буркнув він і хрюкнув. Він має звичку хрюкати. У нього щось у горлі. Молодшого брата зовсім не помітив. Не скидаючи кашкета, одразу проговорив: — Васька, урх! Збирайся!
— Куди?
— Та збирайся, грх... кажу! — він знизує по черзі обома плечима, голову має нахилену вперед.
— Куди? Ну кажи...
— Васька! А ти признайся, грх... Завів я тебе коли в погане місце? Ану признайся, грх... — За кожним разом, як тільки він хрюкне, киває одночасно головою.
— Але я хочу знати куди, — вперся Василь.
— Побачиш... Одягайся... Каєшся ти, що пішов тоді до Настусі? Ні. Закохався ти до неї? Закохався. Ходімо і тепер... грх!.. Не будеш каятись.
Євген сидить на своїй твердій канапі, заклавши ногу на ногу. Тонкі кортові штани тісно облягають його молоді стегна. Він мовчить, і тільки погляд його просить: “Ні. Прошу, прошу... Не йди”. Василь його розуміє.
— Ні, Валентине! Я сьогодні без Євгена не йду...
Щойно тепер той помітив брата.
— Вііін? Та куди з ним? У нього ще молоко на губах...
— Давно воно висохло у тебе, — ображено відповідає Євген.
— Ну, от... Подивись на нього. Він весь у милі... Куди з ним?
— Ні, ні, — твердить Василь своє. — Я без нього ні кроку...
— Василю! Як хоч — йди. Мені з ним також немає ніякої приємности...
— Ні! Сьогодні всі разом. Як йти то йти... А ні — сидимо дома! Кінець. Крапка!
— Ну так бери й його, — погоджується нарешті Валя.
— Ну, Євгене? Йдеш? — звертається Василь до Євгена.
— Ні, не йду! — каже той, але непевно. Василь бачить, що йому хочеться йти.
— Е! Що там... Одягайся! Кінець третини, розпуск, прощання... Йдемо!
Якось зірвались. Вийшли. Гарний темний вечір. Небо чисте. Зорі. Приморозок. Вже на хіднику Валя шепче Василеві:
— Знаєш?.. Приїхав Круп! Вперся і давай, давай Шеремету! Я сюди, я туди — не виходить. Без тебе, отже, не буде випивки, а він продав сьогодні віз пшениці. Уяви! Перед Великоднем... Віз пшениці!..