Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Пізно, пізно розходяться. Козенко ще проводить Василя. До самого колодязя вони розв’язують якусь проблему, а біля колодязя у темноті, бо ліхтарі вже згашено, міцно потискають один одному руки і обіцяють іншим разом продовжувати почату розмову.
Василь йде додому майже п’яний. Такий він розбурханий, що не може втихомиритись. Як все-таки добре, що вони так поговорили. Вони знайшли багато такого, чого зазвичай кожний самостійно знайти не міг би. Кожний піддав якусь думку, другий її підхопив, з’явилась третя, та породила четверту, і думка по думці дала суму конкретних поглядів на речі. Ось, наприклад, один тільки раз між ними впало слово “остракізм”, але воно вбилось їм у тямку. Василь його сприйняв і зрозумів.
Куди не піде — понесе і його з собою. Перед ним, мов на екрані, мигає образ історії. Бачить “народ” — самітній і залишений... І стоїть він німий, мов пень, вгрузлий глибоко у твердь земну. І рветься молодий Василь, щоб стати на пень, щоб злитись і прорости та возвеличитись до ясних, білих хмар, до синяви небес, до Божих брам...
Приємно мати вісімнадцять років. Приємно чутися повним. Кожна кістка на свому місці і кожний м’яз не працює, а бавиться.
Як це жорстоко і несправедливо. Де сидять мозки учителів. Скільки разів доводилося, що Бога нема, але дорослі вірять у нього. Вірять, будують храми, кадять і співають пісні. Радять вам обережність... Кому і на що вона? Зробити великий вчинок, просто йти, плюнути з презирством на небуття і вмерти. Вчинки героїв творять історію.
Реформації, визволення, нерівності... Минають віки, і все дорослі рядять світом — тупі, без відваги і розуміння суті речей. З неба сміється велике життя, а земля лишається землею...
Вісімнадцять років. По плянеті в той час ходить янгол. Він ходить до школи і дістає одиниці. Він також танцює на балях, і молитись до нього, безкрилого і чарівного, найбільше щастя.
Приходять великопісні дні. Один з них несподівано порушив звичайний порядок в природі. Якось того дня інакше зійшло сонце... Воно вийшло з-за Туніцьких садів, як звичайно, але промінь, що прорвався через серпанкову з квітами занавіску вікна до кімнати, упертіше та яскравіше освітлює ріжок комоду із статуеткою Толстого. Занавіска, ніби ткана із срібних ниток. Дзеркало сяє розливно і яскраво. М’якість на мідній лямпі, на поручнях стільців та кожній, кожній дрібниці...
На стріхах лежить сніг, але цього самого дня біля карнизів з’явилась перша темна плямка. В полудень з ринви крапнуло кілька крапель, до вечора вони створили цікавий льодовий зуб. Гора Бона одразу відкрила своє сіре кам’яне обличчя. Сонце впирається просто під її руїни і старанно виганяє рештки снігу. Кожна хмарина сьогодні виразно нова, мов з доброї чистої вати.
Триває пару тижнів, поки ця містерія прийме виразні форми. Ринви розмерзлися. Зо стріх більше не крапає, льодові зуби попадали, розбилися, а малий Сергійчик зовсім потовк їх своїми чобітками. З хідників згорнено сніг, і вони вже сухі. Тільки брук ще встелений брудними від кінського гною крижинами. їх розбивають ломами і складають на купи. Місцями стоять калюжі жовтавої, мов кава, води і дядьки, що приїжджають до міста і сидять на санях, спустивши набік ноги, мусять високо підіймати свої постоли, щоб часом їх не скупати. У деяких будинках вийнято подвійні рами, і вітер похитує мінливо блискучі розкриті вікна. У кімнаті просторніше, свіжіше... Шум вулиці може свобідно ґрасувати там, куди йому цілу зиму не було доступу.
Чисельні горобці з Гуляницького саду справляють шумне весілля. Ось один надутий, ніби урядовець староства чи білокриницький війт, вибрав собі дуже незручне місце на підмурівці залізної огорожі і цвіріньчить-цвіріньчить. Він сердито тупає дрібними лапками, різко крутиться, гостро їжить пір’я, зненацька зривається і летить, мов п’яний, щоб за хвилину вернутись на те саме невигідне місце. А від усього твориться шум — весняний шум.