Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Козенко не зовсім “такий”. Він уже філософ. Він уміє захоплюватись і “розхоплюватись”. Весна впливає на нього “розхо-плююче”.
— Я дивлюсь на ці речі своїми очима... — каже він і пильно дивиться на Василя.
— І мудро робиш, як каже Гнатюк... Не знаю тільки, які твої очі...
— Мої очі — твої очі, наші очі... Очі всіх.
Василь напружує всі сили, щоб уявити своє вірую. Чого, власне, “він сам” хоче? Думає, слухає, міркує і приходить до висновку: Ні! Він нічого не має проти “буржуїв”. Тон, порядок, чистий комірчик, блискуча мова... їхати першою клясою, в зубах цигара... Це якраз те... Василь бачить себе саме таким... До дідька з пролетарською диктатурою. Революція? Все розбити “до основа-нія”? Пощо? Василь направду нічого не хоче розбивати. Хай буде!.. Диктатура пролетаріату — працюючого народу, низів? Яка диктатура? Для кого? Недаремно каже йому Шпачук:
— Ти цього не второпаєш!
— То вчи мене! Якого чорта! — вибухає Василь.
Шпачук тоді блідне ще більше і непевним голосом повторює завчене:
— Для цього треба знати закони боротьби клясів...
— Що таке кляси? — перебиває Василь.
— Кляси — це суспільні групи, що мають свої інтереси!.. Промисловці, капіталісти, робітники, селяни!..
— А як у нас нема клясів, — знов перебиває Василь.
— Як нема?
— Та так нема... Де ти їх бачиш. Ми маємо дві категорії людей
— трохи освічені і неосвічені зовсім... — говорить Василь.
Шпачук намагається пояснити, що не тільки ми... Ми тільки незначний складник цілості...
— Якої? — кидає своє Василь.
— Якої, якої! — блідне Шпачук. — Людства! Цілого людства! Всіх людей. Капітал є міжнародний. Він визискує робітників. Робітництво мусить організувати оборону.
— Це прекрасно звучить... Чудесно. І ти хоч, щоб я, Василь Шеремета, син батька, який чортовими потами добився до хліба, раптом відцурався всього тільки тому, що десь у світі, невідомо де
— у Англії чи Америці — існують міліонери, які визискують пролетарів...
— Не те! — перебиває його Шпачук...
— Ну так що?
— Чого нам йти до Англії... У нас в Україні...
— У нас нема капіталістів...
— Капіталістів нема, бо ми їх вигнали. Тепер ми будуємо владу пролетарів...
— У нас нема пролетарів...
— Робітників, селян... Новий устрій. Знизу... Щоб управляли не багатії, а бідні...
— Знов ті бідні, — перебиває Василь. — На чорта нам ті бідні... При соціалізмі ніяких бідних не має бути.
Не те, не те... Вони обидва знають, що не те. Василь знає особливо. Він просто не може зрозуміти, чому, а нащо? Він не бачить ні капіталістів, ні пролетарів. Для нього є тільки бідні, які можуть бути багатими, багатії, які можуть бути бідними. Є розумні, є нерозумні. Є такі, є сякі... Природа не знає ніде, ні в чому рівности, а все разом добре. Василь по суті вдоволений і не почуває гніву.
— Я тобі скажу, — каже він одного разу Шпачукові. — Щоб перейнятись твоїми думками, треба бути дуже злим...
І ще одної речі Василь не зовсім ясно розуміє, хоча боїться в цьому признатися. Вибрали людей до польського сойму. Добре. Потім поляки почали послів заарештовувати. Василь цікавиться за них. Він читає промови, видрукувані в газетах. Велику частину тих промов конфісковано. В газеті лишаються білі плями. Але з того, що в газеті є, видно, що посли говорять дуже гостро. Всі вдоволені. Навіть Шпачук... Хлопці бігають з газетами і залюбки собі їх читають... — Так! Так їм і треба...
Василь також це саме робить, але не зовсім щиро. Він соромиться своєї байдужости, але думає: “Ну, й нащо вони так говорять?” — питає він себе потайки. Але голос протиріччя одразу йому відповідає: “Як нащо?” Нас гноблять... Треба боротись... Але якби вони трохи не так про це казали? Але як? Ну як? Кажи, кажи!.. Василь собі признається: іншою мовою. Є така мова і її треба знати.
Це все ті “прокляті” питання, їх треба знати. Хлопці ходять попід каштанами і, замість учити кон’юґації, морочать голову... Вперто морочать і кожний по-своєму. Василь каже Козенкові:
— Ти тільки збагни! Бились наші мудрі люди за свободу. За свободу! За необмежену свободу людини... Бились і вмирали. І ти мені сьогодні кажеш, що свобода “поняття релятивне”... Диктатура пролетаріяту... Че-Ка... Га?
— Все то до старого заліза! Міщанські ідеали. Для вас важливі шукання виходу з положення, для нас боротьба і смерть... — каже філософ Козенко.
Козенко не завжди виключно так думає. Ось одного дня він прибігає до Василя і захоплено оповідає:
— Знаєш? Масляка поляки вислали, і він виїхав до Праги. Є вже лист. Пише: мені тут прекрасно. Тут свобода, цілковита свобода. Була якась маніфестація, йшло п’ять партій. Праві, ліві, скрайні й нескрайні... Поліція тільки стояла і пильнувала порядку... От коли б таке у нас! — захоплено каже Козенко. Але згодом той саме Козенко приходить до висновку: